#людипоруч
Денис Суділковський: «Mи на роботі граємо у марафон»
Chief Design Officer в ЛУН, куратор Product Design Professium.
«Я директор крутих штук» — такою реплікою Денис Суділковський знайомився з дівчатами. Він став першим куратором великої авантюри Проджектора — курсу Professium довжиною у рік.
Довго говорили про роботу, мало — про їжу, кулінарне хобі, подорожі Європою на спорткарі, полювання на магазини спецій та блогерство.
«Я директор крутих штук» — такою реплікою Денис Суділковський знайомився з дівчатами. Він став першим куратором великої авантюри Проджектора — курсу Professium довжиною у рік.
Довго говорили про роботу, мало — про їжу, кулінарне хобі, подорожі Європою на спорткарі, полювання на магазини спецій та блогерство.
Про роботу дизайнера
Моя робота — знижувати рівень ентропії та підвищувати рівень адреналіну.
Все життя працюю з дизайнерами, а сам був ним лише 3 дні, не сподобалося. Вже 14 років дизайнери — це мій інструмент. Перетворюю бізнес проблеми у дизайн задачі.
Я продакт з підвищеним відчуттям відповідальності. А ще trouble shooter — людина, яка займається тим, чим ніхто не може зайнятися. Іншими словами — «людина-подорожник», куди прикладеш, там і полікує.
У ЛУНі немає посад, у кожного є лише роль і зони відповідальності, які можуть змінюватися. Ми з колегами пробували прописати все, чим я займаюся — вийшло роботи на 3,5 посади. Найбільше часу проводжу в кабінеті брендингу і маркетингу. У найширшому розумінні я відповідаю за бренд ЛУН. Також проводжу онбординг всіх нових дизайнерів, які потрапляють у дизайнерську спілку ЛУН. Опікуюся нашими дизайнерами, які виросли з 1 до 8 за 3,5 роки.
В управлінні людьми, використовую дизайн-інструменти. Ти не можеш сказати людині «Будь щасливий, приходь на роботу і дружи з колегами за сусіднім столом», але ти можеш спроектувати умови, в яких це станеться.
Все життя працюю з дизайнерами, а сам був ним лише 3 дні, не сподобалося. Вже 14 років дизайнери — це мій інструмент. Перетворюю бізнес проблеми у дизайн задачі.
Я продакт з підвищеним відчуттям відповідальності. А ще trouble shooter — людина, яка займається тим, чим ніхто не може зайнятися. Іншими словами — «людина-подорожник», куди прикладеш, там і полікує.
У ЛУНі немає посад, у кожного є лише роль і зони відповідальності, які можуть змінюватися. Ми з колегами пробували прописати все, чим я займаюся — вийшло роботи на 3,5 посади. Найбільше часу проводжу в кабінеті брендингу і маркетингу. У найширшому розумінні я відповідаю за бренд ЛУН. Також проводжу онбординг всіх нових дизайнерів, які потрапляють у дизайнерську спілку ЛУН. Опікуюся нашими дизайнерами, які виросли з 1 до 8 за 3,5 роки.
В управлінні людьми, використовую дизайн-інструменти. Ти не можеш сказати людині «Будь щасливий, приходь на роботу і дружи з колегами за сусіднім столом», але ти можеш спроектувати умови, в яких це станеться.
Про себе в роботі
У продукту немає стадії «готово». «Not yet done» — міг би стати моїм статусом у ВКонтакті.
Улюблена задача — та, де є «дорого» і «неможливо» в одному реченні. А мені потрібно вигадати, як зробити можливо і не так дорого.
В команді є люди, які працюють по 6-7 років, щодня удосконалюючи те, що зробили. «Отже, минулого тижня ми зробили круту штуку. Але як нам зробити її ще кращою сьогодні?».
Важливо бути самокритичним. Розуміти, що рішення, яке ти любиш, не є ідеальним і, можливо, з часом доведеться його вбити. Це доволі стресово, бо ти ставиш цінність фінального результату вище власного рішення. Для дизайнерів-творців це травматично, бо вони асоціюють себе зі створеним. Собі і своїм студентам Професіуму завжди нагадую — результат вашої роботи це не ви, а результат вирішеної задачі.
Уявіть собі художника, який щодня протягом років вдосконалює свою картину. І уявіть, що раз на три роки йому доведеться спалити свою картину незалежно від результату просто тому що фарба застаріла. Зараз ми повністю оновлюємо один розділ на сайті, який я розробив 2 роки тому. Треба змиритися з тим, що ти не створюєш на віки. Ти створюєш рішення, яке працює сьогодні. Наступного тижня, місяцю, року тобі доведеться створювати нове.
Перфекціоніст закривається у гаражі на 20 років, потім щось випльовує у світ і це виявляється нікому не потрібним. Кінець. Наступний, будь ласка. З економічної точки зору перфекціонізм — це хвороба компанії. Це означає, що ви випускаєте пізніше, ніж могли, втрачаючи більше ресурсів і можливостей. Перфекціонізм призводить до краху компанії на відміну від ідеалізму — віри у високу планку.
Улюблена задача — та, де є «дорого» і «неможливо» в одному реченні. А мені потрібно вигадати, як зробити можливо і не так дорого.
В команді є люди, які працюють по 6-7 років, щодня удосконалюючи те, що зробили. «Отже, минулого тижня ми зробили круту штуку. Але як нам зробити її ще кращою сьогодні?».
Важливо бути самокритичним. Розуміти, що рішення, яке ти любиш, не є ідеальним і, можливо, з часом доведеться його вбити. Це доволі стресово, бо ти ставиш цінність фінального результату вище власного рішення. Для дизайнерів-творців це травматично, бо вони асоціюють себе зі створеним. Собі і своїм студентам Професіуму завжди нагадую — результат вашої роботи це не ви, а результат вирішеної задачі.
Уявіть собі художника, який щодня протягом років вдосконалює свою картину. І уявіть, що раз на три роки йому доведеться спалити свою картину незалежно від результату просто тому що фарба застаріла. Зараз ми повністю оновлюємо один розділ на сайті, який я розробив 2 роки тому. Треба змиритися з тим, що ти не створюєш на віки. Ти створюєш рішення, яке працює сьогодні. Наступного тижня, місяцю, року тобі доведеться створювати нове.
Перфекціоніст закривається у гаражі на 20 років, потім щось випльовує у світ і це виявляється нікому не потрібним. Кінець. Наступний, будь ласка. З економічної точки зору перфекціонізм — це хвороба компанії. Це означає, що ви випускаєте пізніше, ніж могли, втрачаючи більше ресурсів і можливостей. Перфекціонізм призводить до краху компанії на відміну від ідеалізму — віри у високу планку.
Стиль життя
Я інтроверт, який класно прикидається екстравертом.
Категорично проти поділу життя на роботу і власне життя. Моя робота продовжується усюди — це та штука, про яку буду думати в душі в ніч з суботи на неділю. І ти нічого з цим не зробиш.
Я обираю шлях не втомлюватися і тому не відпочиваю в звичному розумінні. Відпочинок потрібен тим, хто заманався, а ми на роботі граємо у марафон. Немає сенсу перетворювати марафон на серію виснажливих коротких спринтів. Просто кожен день відпочивай достатньо і все.
Останні 15 років живу без будильника і сплю стільки, скільки хоче мій організм. Окрім сьогоднішнього ранку з інтерв'ю. Немає стресу — достатньо 6 годин сну. Після запуску нового продукту — і 11 годин сну бракує. Траплялося, що приходив на роботу у вихідний, бо не знав, що це вихідний.
Коли працюєш на заводі — ти приходиш о 9-ій, бо інакше решта не зможе працювати. Ми ж всі живемо у цифровому світі — від того прийдеш ти о 10-ій чи об 11-ій нічого не зміниться.
У мене була власна компанія, яка займалася високорівневим проектуванням і розробкою маркетингових стратегій для діджитал продуктів у сфері e-commerce. Але з дівчатами я знайомився фразою «Я директор крутих штук».
Мій сеанс медитації — це приготування їжі. Монотонна робота зі створення смачного креативу. Готування — класна штука, щоб перемкнути мізки і думати про роботу не всю ніч, а лише половину.
Зазвичай кожні 3 роки змінюю сферу діяльності та компанію. ЛУН став виключенням, бо майже за 4 роки встиг змінити 4 проекти = 4 роботи/посади всередині однієї компанії. Багато двіжу і я не встиг звикнути. Хочеш нових проблем та викликів — бери скільки хочеш.
Люблю сорочки, маю 20 штук. Одного разу захотілося подивитися на себе з точки зору стильного 30-річного і пошив свою першу у Christina Deputatova. Був приємно здивований тим, що таки існує щось, що може бути одночасно зручним і гарним. До того ніколи не носив сорочки, бо це непрактичний одяг.
Не пригадаю, коли востаннє почував себе не у своїй тарілці — у інтроверта завжди є він сам. Одного разу опинився на нудній дискотеці, тоді знайшов закуток і почав читати Стівена Кінга. Книга була варто того, щоб читати навіть на вечірці. У мене питали чи не заважає мені музика, але більше заважало те, що мене всі розпитували чи не заважає мені щось.
Одна з моїх сильних сторін — вміння адаптувати навколишній світ під себе. Є люди, які адаптуються під світ, а я змінюю наявні умови, щоб мені було зручно. Велика ступінь свободи дозволяє мені отримувати кайф від життя.
Категорично проти поділу життя на роботу і власне життя. Моя робота продовжується усюди — це та штука, про яку буду думати в душі в ніч з суботи на неділю. І ти нічого з цим не зробиш.
Я обираю шлях не втомлюватися і тому не відпочиваю в звичному розумінні. Відпочинок потрібен тим, хто заманався, а ми на роботі граємо у марафон. Немає сенсу перетворювати марафон на серію виснажливих коротких спринтів. Просто кожен день відпочивай достатньо і все.
Останні 15 років живу без будильника і сплю стільки, скільки хоче мій організм. Окрім сьогоднішнього ранку з інтерв'ю. Немає стресу — достатньо 6 годин сну. Після запуску нового продукту — і 11 годин сну бракує. Траплялося, що приходив на роботу у вихідний, бо не знав, що це вихідний.
Коли працюєш на заводі — ти приходиш о 9-ій, бо інакше решта не зможе працювати. Ми ж всі живемо у цифровому світі — від того прийдеш ти о 10-ій чи об 11-ій нічого не зміниться.
У мене була власна компанія, яка займалася високорівневим проектуванням і розробкою маркетингових стратегій для діджитал продуктів у сфері e-commerce. Але з дівчатами я знайомився фразою «Я директор крутих штук».
Мій сеанс медитації — це приготування їжі. Монотонна робота зі створення смачного креативу. Готування — класна штука, щоб перемкнути мізки і думати про роботу не всю ніч, а лише половину.
Зазвичай кожні 3 роки змінюю сферу діяльності та компанію. ЛУН став виключенням, бо майже за 4 роки встиг змінити 4 проекти = 4 роботи/посади всередині однієї компанії. Багато двіжу і я не встиг звикнути. Хочеш нових проблем та викликів — бери скільки хочеш.
Люблю сорочки, маю 20 штук. Одного разу захотілося подивитися на себе з точки зору стильного 30-річного і пошив свою першу у Christina Deputatova. Був приємно здивований тим, що таки існує щось, що може бути одночасно зручним і гарним. До того ніколи не носив сорочки, бо це непрактичний одяг.
Не пригадаю, коли востаннє почував себе не у своїй тарілці — у інтроверта завжди є він сам. Одного разу опинився на нудній дискотеці, тоді знайшов закуток і почав читати Стівена Кінга. Книга була варто того, щоб читати навіть на вечірці. У мене питали чи не заважає мені музика, але більше заважало те, що мене всі розпитували чи не заважає мені щось.
Одна з моїх сильних сторін — вміння адаптувати навколишній світ під себе. Є люди, які адаптуються під світ, а я змінюю наявні умови, щоб мені було зручно. Велика ступінь свободи дозволяє мені отримувати кайф від життя.
Якби не дизайн, то відкрив би невеликий заклад харчування або навіть food truck. Займався б всім, що пов'язано з їжею і величезними чергами до мене, із кулінарним шоу на YouTube. Їсти — чудово. Навіщо їсти несмачну їжу?! Мені подобається процес приготування, результат і те, що люди стають щасливими опісля.
Мій рівень кулінарної майстерності — спокусити вегетаріанця м'ясом. Одне з найбільших досягнень — те, що знайома вегетаріанка зацінила мій смажений рис із м'ясом і залишилася в захваті.
Треба бути достатньо гнучким, щоб бути готовим у будь-який момент змінити свою філософію.
Пишу книгу. Насправді вона вже написана, але поки що лише у моїй голові. На черзі улюблений етап — викласти знання у вигляді історії. Найбільша складність не заритися в деталях і не відлетіти в небесні абстракції. Часом думаю «Та нащо мені це все?», але кожна зустріч зі студентами Professium показує, як книга могла б полегшити їх професійне життя. Схоже, що пишу про дизайн життя. Ще жодного разу не використав слово «інтерфейс». Життя в книзі більше ніж технологій.
Мій рівень кулінарної майстерності — спокусити вегетаріанця м'ясом. Одне з найбільших досягнень — те, що знайома вегетаріанка зацінила мій смажений рис із м'ясом і залишилася в захваті.
Треба бути достатньо гнучким, щоб бути готовим у будь-який момент змінити свою філософію.
Пишу книгу. Насправді вона вже написана, але поки що лише у моїй голові. На черзі улюблений етап — викласти знання у вигляді історії. Найбільша складність не заритися в деталях і не відлетіти в небесні абстракції. Часом думаю «Та нащо мені це все?», але кожна зустріч зі студентами Professium показує, як книга могла б полегшити їх професійне життя. Схоже, що пишу про дизайн життя. Ще жодного разу не використав слово «інтерфейс». Життя в книзі більше ніж технологій.
Авторка: Юлія Гуріна
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Київське водосховище
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Київське водосховище
#людипоруч
Сподобалась стаття?
