кейси
13 обкладинок для зовсім не страшної книжки
Студенти Visual Communications Professium — про життя і смерть
Говорити на складні теми можна й потрібно через книжки, адже саме ця форма є одним із найзручніших медіаторів, що дозволяють сконцентруватися на предметі й заглибитися у довгий текст (складні розмови не бувають короткими). Але як зробити так, щоби ця література не відлякувала, а навпаки, зацікавлювала читача?

Це питання собі поставили й студенти Visual Communications Professium в школі Projector і розробили відразу 13 концептів обкладинки для «Зовсім не страшної книги» Анастасії Леухіної.
Першим реальним замовником на другому наборі курсу стала команда соціально важливого проєкту «Зовсім не страшна книга». Дмитро Буланов розказує, чому взялися саме за формат обкладинки: «Для нас важливо, щоб студенти вчилися на практиці, працювали з клієнтом. Ми обрали проєкт, для якого не потрібно занадто багато часу, але можна показати результат. У випадку з обкладинкою результат дуже наявний».

«Зовсім не страшна книга про життя, смерть і все, що поміж ними» Анастасії Леухіної — це збірка порад лікарів і психологів і понад 60 особистих історій для тих, чиї рідні невиліковно хворі. Вона з'явиться друком навесні 2020 року, а отримати її зможуть ті, хто долучиться до кампанії на Спільнокошті.

Анастасія Леухіна з паліативною допомогою знайома безпосередньо. Вона пережила смерть чотирьох рідних, а її мати потребує постійного догляду останні 15 років. Свого часу авторці самій довелося збирати інформацію, знаходити людей, які можуть допомогти. Весь її досвід зібраний у «Зовсім не страшній книзі».

У своєму відеозверненні до студентів Анастасія розказала, якою вона бачить обкладинку: «Я хочу, щоб мою книгу було не страшно читати. Звідси й така назва. Сьогодні в суспільстві тема смерті табуйована. Про неї не заведено говорити вголос, таку інформацію не хочеться сприймати. Тому нам потрібно, щоб «Зовсім не страшна книга» була візуально привабливою, щоб її захотілося взяти в руки. Хочу, аби обкладинка була сповнена життя. Бо в книзі багато тепла і любові».
Воркфлоу

Основний меседж брифу — витримати межу між маркетингом і почуттями. З одного боку, обкладинка не повинна ображати людей, яким знайомі описані в книзі ситуації. А з іншого — вона має зацікавити й заінтригувати майбутнього читача. Олександр Трегуб говорить, що до такого завдання не можна підійти раціонально: «Студенти мають думати не лише про тренди й красиві картинки. Вони повинні робити дизайн через емоції й почуття. Над цим проєктом не можна працювати з вимкненим серцем. Аби метафори були щирими, їх треба шукати у своїх переживаннях».

У власні переживання студенти й спрямували свої творчі пошуки. На них їм відводилося три тижні, але момент старту всіляко відкладався. На заваді стояв психологічний бар'єр, який виник після знайомства з «Зовсім не страшною книгою».

Аби студентам було легше підступитися, куратори провели кілька зустрічей. На них обговорювали книгу, її зміст і значення, радилися, як генерувати ідеї на таку непросту тему. А ще ділилися особистими історіями.

Виявилося, у декого був схожий сумний досвід. Дмитро Буланов каже, що таким студентам у пошуку креативного рішення довелося все пропускати через себе: «Їм було складно, але врешті дало результат. Завдяки своїй творчості вони знайшли для себе позитивний вихід — спробувати допомогти іншим людям, які потраплять у важку ситуацію. Ми ж, зі свого боку, радили, як допрацювати концепції, зробити їх виразнішими».

Презентація

Результати роботи студенти представили у вигляді муляжів книжок з обкладинками. Також підготували презентації концепцій — вони були присвячені ідеям, які стоять за дизайном, а також власним творчим пошукам. Презентації передував внутрішній передзахист, який пройшов дуже емоційно. Під час виступу дехто починав плакати й далі ледве міг говорити. Все через те, що за кожною роботою стоїть якась особиста історія.

«Коли ми презентували роботи, всі були задоволені. І клієнт, і люди, які допомагають створювати книгу. Вони отримали зовсім різні рішення. І всі вони можуть бути, всі вони можуть працювати», — ділиться враженнями Дмитро Буланов.

Анастасія Леухіна прийти на презентацію не змогла. Спеціально для неї захід записали на відео. «Я їх слухала, і мене переповнювало щастя. Від того, що комунікація вдалася — навіть руками незнайомих мені людей. Ідеї студентів, їхні історії й ключові посили чіпляють до глибини душі. Вони зуміли глибоко копнути й повернули мені віру в людство, особливо у молоду його частину», — зізнається авторка.

Максим Ватралік. Історія одного навушника

«Підштовхувати людей до осмислення таких складних речей без страху найкраще за допомогою простих образів. У нашому житті є речі, які здаються нероздільними. Їх неможливо уявити один без одного. Але іноді трапляється так, що один з них зникає, Як розповісти на обкладинці історію втрати людини? Потрібно показати порожнечу, яку вона після себе залишила».

Юлія Замятіна. Живіть кожну мить

«У книзі всі історії дуже особисті. Таке люди зазвичай залишають на сторінках щоденника. Оскільки книга про рак, я вирішила показати це в надломі — лінії починають розсипатися, ніби звичне життя ось-ось зруйнується. Назву написано рукописним шрифтом з контрастом в лінії, щоб передати амплітуду емоцій, які людина переживає під час читання книжки. А ще рукописний шрифт ще раз нагадує, що під обкладинкою реальні історії. Таймлайн збоку демонструє цінність кожної хвилини життя».

Ольга Кузовкіна. Ти не сам

«Ідея прийшла і з власного досвіду теж. Було бажання, щоб обкладинка з самого початку щось сказала читачу. Я шукала послання в назві, і розгледіла цю фразу: «Ти не сам». Зробити так, щоб ця фраза зчитувалася — челендж. Були варіанти й з лініями, які об'єднують слова, але зрештою ми зупинилися на висічці. Відчуття несамотності дуже важливе».

Олег Осінній. На грані

«Розповісти про складну проблему простими образами. На обкладинці зображено момент, коли людина зіштовхується з проблемою і дізнається про невиліковну хворобу близької людини чи навіть свою власну. Я порівнюю це почуття з тим, коли підходиш до провалля або стоїш на краю моста. Тебе долають страх і невідомість. Тут прямокутник є часом, а коло — життям. Окрім візуального сприйняття я додав тактильне відчуття, що запам'ятовується, якщо людина бере її в руки».

Аріна Луковина. Дивитися на світ широко розплющеними очима

«Ідея прийшла в результаті рефлексії, що на подібні теми люди закривають очі, наче вони можуть зникнути. Але складнощі, жахливі факти та обставини, що кардинально змінюють життя — не зникають. Тому я і вирішила створити обкладинку, яка розкриє цю ідею. Широко розплющені очі крізь закрите обличчя».

Наталія Гарасюта. Змінити своє ставлення

«Проєкт став набагато більш особистим, ніж мені того хотілося б. Я замислювалась про те, якби ця книга була написана чотири роки тому, коли в мого тата діагностували рак, то якою б я хотіла її бачити. Щоб вона викликала довіру і бажання її прочитати. Я шукала потрібний образ, якій міг би виразити те, про що ця книга. І раптом зрозуміла — коли нам важко сказати про щось важливе вголос, ми пишемо про це».

Аліна Борисова. У складні часи треба об'єднуватися

«Я хотіла розповісти про підтримку і важливість людей. Не хотіла ніяких метафор, бо жодна метафора не може сповна розповісти про життя і смерть. Хотілося, щоб роботу можна було відчути. Аби дивлячись на обкладинку людина відчувала цю підтримку і тепло, які так потрібні, коли переживаєш складні часи».

Валентин Ткаченко. Порожнеча

«В порожнечі заховано багато різних емоцій, які людина переживає в момент найтяжчих ситуацій (спустошення, самотність, невідомість, спантеличеність, страх) Щоб зобразити пустоту якнайглибше, виникла ідея прибрати назву та автора з передньої сторони обкладинки, і залишити лише на корінці. Книга серйозно б виділялася на книжкових полицях і привертала увагу (що дуже потрібно через табуйованість теми)».

Ольга Горецька
Леся Грушківська
Олександра Анікушко
Вікторія Москофіді. Зав'язати вузол і жити далі

«Спочатку складно йшло, ідеї були якісь поверхневі, порожні, слабкі — я боялася витягати з себе спогади, страхи, біль. Та в якийсь момент зрозуміла, що без цього ніяк, якщо хочу створити щось вартісне. І як тільки я це зробила, ідея склалася, як за помахом чарівної палички.

Основний інсайт проєкту: щоб розповісти історію, її потрібно спочатку прожити й відчути так сильно, як тільки можеш. Потрібен сильний емоційний поштовх.

Зараз доробляю обкладинку з мінімальними правками, буду робити різні картинки для соціальних мереж, в загальному підтримувати проєкт як дизайнерка».


Реалізація

Перед замовником постала проблема вибору. І вони обрали... все. Для основної обкладинки вирішили взяти концепцію з вузлами Вікторії Москофіді. Усі інші дизайни перетворяться на листівки і плакати на підтримку книги.

Для видання книжки команда зареєструвала проєкт на Спільнокошті — потрібну суму вдалося зібрати раніше поставленого дедлайну.

Тепер чекаємо новин про видання книжки.
Джерело: Читомо
Courses
Сподобалась стаття?