#людипоруч
Павло Білащук: «Колись я жив як справжній рокер»
У кого ще вдома може бути стіна зі стікерами, як не в куратора UX Design?
А колись Паша виступав на фестивалях експериментальної музики зі своїм гуртом і думати не думав про дизайн.
Мені подобається вважати, що насамперед я музикант

А потім вже дизайнер та викладач. Зараз, на жаль, займаюся музикою не так активно. Та якщо ти один раз з нею зв'язався, дороги назад немає. Я зв'язався, коли був підлітком — перші гітарні акорди мені показав батько. Потім я пішов до музичної школи на клас гітари. Навіть подумував про те, щоб вступити до музичного училища і потім до консерваторії.

У рідному Кривому Розі я грав у різних гуртах: метал, панк, грандж. Але завжди хотілося робити трохи іншу музику. Коли зібрав Tape Holder, пообіцяв, що у нас ніколи не буде змінюватися склад. Як у Led Zeppelin. Ми багато виступали, брали участь у фестивалях. У нашого барабанщика була машина, і ми, як трушний бенд, колесили країною. Романтика — словами не передати.

Щоб зрозуміти мою захопленість музикою, розповім, як я жив на другому курсі універу. Прокидався о 2-й ночі і до 7-ої ранку практикувався на гітарі, потім йшов на пари, після — або на англійську, або на репетицію. Увечері повертався додому, їв і о 22-й годині лягав спати. За той рік у мене добре прокачався рівень володіння інструментом.

Якось я запропонував хлопцям з гурту переїхати до Києва. Вони довго сумнівалися, і мені навіть довелося написати промову. Приходжу я на репетицію, прошу басиста зіграти сумний мотивчик і під нього зачитую текст, який писав три дні. Ідею про переїзд я в підсумку «продав».

До Києва, правда, перебралися не всі. Барабанщик залишився у Кривому Розі і приїжджав тільки на концерти. Потім басист повернувся додому. Їздити туди-сюди стало важко, до того ж ми робили все менше нових пісень. Зараз я навіть не пам'ятаю, як все зійшло нанівець. Офіційно ми навіть не розпадалися.

Потім настав період дизайну

Був час, коли я багато грав у Minecraft. Мені більше подобався режим «нескінченний ресурс», бо в ньому можна було будувати купу-купу всього. В якийсь момент я подумав: будувати ж можна не тільки у грі. Так я захопився 3D-моделюванням. Навіть встиг попрацювати фрілансером у цій сфері — робив шаблони прикрас, які потім друкували на 3D-принтері. Хоча до цього поняття не мав, як створювати прикраси.

Я спробував спроектувати, куди мене приведе це захоплення. З більш-менш реалістичних сценаріїв був геймдев, але я не горів бажанням цим займатися. Хотілося приносити утилітарну користь людям. Тоді один близький друг познайомив мене з UX-дизайном. Я зацікавився і почав занурюватися в цю тему.

Паралельно працював контент-менеджером в інтернет-магазині — це було ну дуже нудно. І ось в один день зрозумів, що просто витрачаю час, а міг би присвятити його дизайну. Врешті вирішив звільнятися. Порахував гроші — їх було рівно стільки, щоб не працювати місяць. Приходжу я, значить, додому, і кажу дівчині: «Я йду з роботи». А вона мені: «І що далі?» Я відповідаю: «Все під контролем». Спочатку сидів вдома і педалив портфоліо. Багато читав, дивився ролики, проектував у Photoshop вигадані додатки. І досить швидко знайшов роботу — протягом першого ж місяця.

«А ти не хочеш взяти курс в Projector?»

З такою пропозицією до мене звернувся Міша Рибачук, з яким я колись працював. Тоді це прозвучало дивно, адже не уявляв, що зможу комусь щось пояснювати. Спочатку відповів: «Дякую, звичайно, але ні». Однак Міша був наполегливим. Я сумнівався, завжди є страх повного провалу. Та потім зрозумів: такий сценарій можливий, тільки якщо зовсім не буду готуватися. А в моєму випадку це неможливо.

Іноді питаю себе, а навіщо воно потрібно. Спершу відповідь була очевидною — це нова активність, до того ж пов'язана з тим, що мені подобається. Крім того, викладання — хороший спосіб розкласти по поличках всю базу, пов'язану з дизайном. У тебе ніби є професійні навички і знання, але вони не дуже добре структуровані. Особливо якщо немає профільної освіти. А у багатьох наших дизайнерів її немає, оскільки її немає де здобувати.

Будь-яка професія здатна тебе трансформувати

Коли почав займатися дизайном, став трохи занудою. Це така собі жуйка для розуму — ти починаєш вдивлятися, що і як спроектовано. У звичайному житті все починаєш міряти іншими категоріями.

В роботі UX-дизайнера потрібно 10 тисяч раз запитати, чому і навіщо, потрібно постійно перебувати в синхронізації з іншими людьми. Згодом це стає звичкою. Наприклад, у мене вдома є велика стіна, і вона вся обклеєна стікерами. Дехто може подумати, що я несповна розуму. Але це реально допомагає в моменти вибору: фреймворки, які ти застосовуєш на роботі, можна перенести і на повсякденне життя.

UX-дизайн — це і про красу, і про практичність

Користувацький досвід формується з різних факторів. Наприклад, у мене на телефоні є додаток, за який я плачу гроші. Він майже нічого не дає в плані функціональності. Але мені подобається, як цей додаток виглядає. Мені подобається шрифт, палітра кольорів. Вони намалювали красиво і отримали нового користувача.

Кілька років тому я натрапив на одне дослідження. Воно демонструвало рівень юзабіліті додатків на основі статистичного аналізу. Тоді я по-справжньому усвідомив, що дизайн мультидисциплінарний. Тут є елемент соціології, психології, Data Sсience і ще багато чого. Концепції з суміжних дисциплін можна застосовувати і в нашій діяльності.

Мене надихнув приклад зі статистичним аналізом, і я пішов далі. Почав думати, як використовувати в дизайні методи з теорії ігор. Навіть ходив до репетитора — професора з Могилянки. Поки я цю історію поставив на паузу — надто багато прогалин у вищій математиці. Але спроби я не кидаю — зараз переключився на статистику і теорію ймовірностей.


У дизайні надмірний перфекціонізм — шкідлива якість

Якщо тобі потрібно досягти результату за короткий проміжок часу, твій перфекціонізм нікому не потрібен. Візьмемо Ілона Маска і Джефа Безоса. Дві людини — два різних підходи. Обидва володіють компаніями, які створюють ракети. У Маска — Space-X, у Безоса — Blue Origin. Що говорить нам Маск: потрібно помилитися якомога більше разів за якомога менший проміжок часу. І вони запускають купу ракет і супутників. Деякі з них падають, деякі летять не туди. У Безоса 5 років працюватимуть над однією ракетою, будуть довго щось досліджувати. А у Маска на це скажуть: хлопці, ми це вже пробували, це не працює. Мені підхід Маска ближче. Я скоріше зроблю, ніж буду довго-довго роздумувати.
Вранці я ніколи не переймаюся, що вдягнути

Не скажу, що вивчаю моду глибоко. Можу хіба що раз на рік подивитися показ Ів Сен-Лорана. І то скоріше через музику. Це не той випадок, коли люди просто ходять по кімнаті під нудні треки. Вони роблять яскраве шоу, а французький саундпродюсер Sebastian пише їм музику спеціально для кожного показу.

Мені подобаються вінтажні речі. Якось купив піджак Ів Сен-Лорана 1980 року. Він досить незвичний, тому я його ще жодного разу не вдягав. Можливо, ніколи і не вдягну. Але мені приємно мати таку річ. Взагалі мода — це окремий світ. Ти можеш скільки завгодно казати, що далекий від моди, що тобі все одно. Але ти ж носиш якісь речі. Тренди в будь-якому випадку на тебе впливають, питання тільки в тому, як швидко вони до тебе доходять.

Краще жити сьогоднішнім днем

Це не виключає якогось планування, адже не можна ж діяти абсолютно бездумно. Але особисто я не планую далеко наперед. Так можна стати заручником планів і амбіцій. У тебе вже не буде можливості зробити щось раптове, різко щось змінити. Я намагаюся далі ніж на рік серйозних цілей не ставити. Все, що далі — дуже примарно. Краще жити життям, яким воно є зараз.

Є одна якість, яку я простежую в собі ретроспективно. Якщо починаю чимось займатися, то поринаю в це на 100%. По-іншому не виходить. У цьому є свої плюси, адже тобі доводиться багато читати, слухати, практикуватися. Завдяки цьому вдається досить швидко прогресувати. Але це може зіграти і злий жарт. Бо якщо у тебе забрати твоє захоплення, починається страшна депресія.


Коли не займався музикою, почувався жахливо

Та з недавніх пір знову почав грати. Навіть купив собі гітару. А нещодавно ми з другом випустили два релізи. Правда, це вже трохи інша музика.

Зараз мене захоплює мінімалізм — творчість Стіва Райха, Філіпа Гласса, Еріка Саті. Мортон Фельдман якось сказав: «Трагедія музики полягає в тому, що вона починається з ідеалу». Він мав на увазі, що тиша сама по собі бездоганна. На мій погляд, мінімалізм прагне триматися якомога ближче до цього ідеалу і не видавати зайвих звуків.

Я вважаю, що в музиці закладено все. Наприклад, математика. У Tape Holder є трек Waves, і один з його фрагментів повністю побудований на числах Фібоначчі. Є і філософія. Свого часу Шопенгауер зробив градацію видів мистецтва. На перше місце він поставив театр. А музика у нього поза конкуренцією. Музика — це вершина. Думаю, людство поки так до кінця її і не осягнуло.

Автор: Арсеній Овсянніков
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: двір на вул. М. Заньковецької, вул. Ольгинська

#людипоруч
Сподобалась стаття?