#людипоруч
Олег Карапузов: «Мені подобається, що зараз немає рамок»
Одного вечора Олег прийшов у смішній шубі. Одного дня став блондином і приніс три торти. А якось прийшов на заняття зі сноубордом. Влітку.

Знайомтеся — Олег, начальник UX-відділу у студії Vintage Web Production, куратор курсу «UX Design Fundamentals», дизайнер з 11-річним досвідом.
Про курс і задоволення бути вчителем

Коли все починалося — смутно розумів, хто чим займається у Проджекторі. Я прийшов, поспілкувався, потім підготував серйозну програму, розклав стікери, розписав теми. Був впевненим, що все круто. Прийшов Саша і каже — а тобі не здається, що це все буде нудно?

Не думав, що коли-небудь буду викладати. Я, «викладач»? Серйозно?

Вважаю, що люди приходять на курс тоді, коли самі хочуть у чомусь розібратися, почати щось робити. Для студентів я у першу чергу друг, який може підказати і направити.

У майбутньому освіта буде зовсім іншою. «Завчати» і запам'ятовувати не потрібно — все можна прочитати у Вікіпедії. Як викладач, ти повинен ділитися досвідом, допомагати швидше розібратися у купі матеріалу. Ти вже набив шишки і знаєш, що працює, а що ні.
Нудні заняття — це коли ти просто йдеш на щось, як на прокляття. Сидиш, щоб сидіти. Хочеться, щоб все було інакше — «О, у мене сьогодні заняття, клас!»

Мій курс не «правильний». Перший місяць — різні підстави, інтриги, підводні камені, неочікувані для студентів штуки. Купив Джессіку, наприклад (це таємниця, тому більше ні слова). Люблю дивувати.

Ще є борд, є коробка з чаєм, яку я приношу на заняття. Усе, щоб показати, що UX не тільки онлайн. Є купа незручних речей у світі, часто про це розповідаю.

Люди після курсу кажуть, що почали звертати увагу на реальний світ. Виявляється, це не з ними щось не так, це дизайн не такий. Щось не працює так, як повинно працювати.

Коли розумію, що я мабуть все-таки корисний комусь — це таке класне відчуття. Я корисний! Ура!

Коли зустрічаю своїх студентів, дехто каже: «Треба було працювати ще більше». Або: «Класно, що я сходив на твій курс». Це настільки мотивує не опускати руки, не зупинятися, продовжувати. Заради такого я роблю те, що роблю.
Ідеї, розвиток, майбутнє

Ким я хочу стати через 5 років? Дивне питання. Усе так швидко змінюється, я навіть не знаю, ким буду завтра.

Завтра ти можеш робити те, чого ніколи не робив раніше. Але люди залишаться людьми. Через 5, 10 чи 50 років. Саме тому мені подобається займатися UX-дизайном, адже основа UX — розуміння того, як ми, люди, взаємодіємо з чимось. Будуть інші гаджети, інші телефони та комп'ютери, а люди будуть людьми.

Мені подобається, що зараз немає рамок — сучасне покоління сміливе і вільне. Люди мають внутрішню силу, щоб сказати собі — мені не подобається те, чим займаюся, піду спробую щось інше.

Сину 3 роки і 5 місяців. Він мене кожного дня вчить радіти життю, дивуватися світу. Як дизайнеру, мені дуже цікаво спостерігати, як діти швидко розуміють суть речей — які кнопки на іграшках натискати, як набрати номер чи розблокувати телефон.

Ейнштейн грав на скрипці. Більшість відомих вчених мають якесь заняття, окрім основного, яким вони займаються роками. Воно відволікає від розрахунків і напруженої роботи, звільняє мозок від щоденних думок. Таким чином створюються нові випадкові нейронні зв'язки і на перетині різних дисциплін з'являються свіжі ідеї.

У мене нові ідеї з'являються в громадському транспорті. Коли їду в маршрутці, дивлюся у вікно і: «О, треба зробити це, треба придумати те». Я така людина, яка завжди щось вигадує. Усе записую. У мене мозок так працює: якщо записав — не забуду.
Зараз в нашому інтернеті повно негативу. Заходиш на Behance, там «Ваууу, чувак, як все круто! Клас-клас, лайк». А у нас не прийнято хвалити. Коли щось постиш… ну ви знаєте — «фу-фу-фу, г*мно брендинг, я б зробив краще, що за відстій». Можливо це дві крайності, але думаю потрібно бути більш позитивними. Люди підняли свій зад з дивану, щось зробили і наважилися це показати комусь. Це як мінімум заслуговує поваги.

Іноземці підмічають, що в Україні більшість людей на вулицях понурі і сумні, якісь невеселі. Одягаються у практичні чорні або сірі кольори. Я стараюся не купувати більше таких речей. Ну от чому засмучуватися? Все ж в принципі добре.

Якось серфив інтернет, побачив цю шубу. Вона мені сподобалася, тепер у ній ходжу. Мені нічого не кажуть з цього приводу, але якби і казали, то що? Якби я цього боявся, сидів би собі і нічого не робив.

Коли заходжу в офіс, з порога кричу — Привіт!! І всі так само відповідають. Одразу і настрій покращується. Життя не така вже й погана штука.
Авторка: Женя Каташинська
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: студія Vintage Web Production

#людипоруч
Сподобалась стаття?