досвід
З івент-сфери у бренд-менеджмент: історія світчерки Оксани Сватко
Ми розпочали нову рубрику в блозі — історії світчерів. У цьому матеріалі розповідаємо про Оксану Сватко, за освітою ландшафтну архітекторку, за першою професією івент-організаторку, а після курсу Каті Дробот Employer Branding — talent marketing менеджерку у львівській ІТ-компанії TechMagic.
Етап 1. Навчання в університеті

У мене не було мрії дитинства, ким хочу стати. Я до останнього не знала, куди вступати, й врешті за підказкою батьків обрала ландшафтну архітектуру. Мені подобалася творчість, я люблю вигадувати та створювати щось нове, а ще закінчила художню школу і непогано малювала. Тоді все склалося.

Уже на першому курсі я зрозуміла, що це не моя професія. Гуманітарні, непрофільні предмети були улюбленими, а от технічні, як нарисна геометрія, будівельна фізика, гідрологія, ніяк не вдавалися. Протягом усього навчання я думала перейти на соціокультурний менеджмент. Але так і не наважилась. Синдром «правильної дівчинки» говорив: треба довчитись. Можливо, якби тоді таки покинула навчання, зараз цього інтерв'ю й не було б. Отже, все завжди стається саме тоді, коли потрібно.

У студентські роки я почала організовувати події. Скоро це стало моєю основною роботою, тож я жодного дня не працювала за спеціальністю. Хоча один мій архітектурний проєкт втілився — альтанка у дворі батьківського дому. Попри все, моя освіта є корисною вже в теперішній роботі: я можу спілкуватися однією мовою з дизайнерами, розумію композицію, знаю графічні редактори. Це полегшує комунікацію і спрощує шлях від ідеї до реалізації проєкту.

За що я залишилася вдячна університету — це був досвід перших кроків у доросле життя. Але думок повернутися до ландшафтної архітектури не було ніколи. Думаю, є велика різниця між тим, коли ти свідомо приймаєш рішення змінити професію, зважуєш усі за і проти, та пошуки себе в юності, коли на вибір більше впливають рідні чи суспільство.
Етап 2. Перша робота

Паралельно з навчанням я працювала в івент-агенції, організовувала невеликі корпоративи та масштабні події. Було на практиці навіть кілька весіль. Я встигла побувати частинкою команди одного з найпотужніших музичних фестивалів західної України, організовувала конференції на кілька тисяч осіб, доєднувалася до соціальних проєктів. Часто в таких проєктах я займалася і маркетинговими обов'язками, і HR, але саме організація івентів була основною зайнятістю.

Мене запалював драйв, постійний рух, багатозадачність, і відчуття суперсили — вирішити чи зробити те, що, на перший погляд, неможливо. Хто займається івентами зрозуміє, про що я. Спланувати все так, щоб всі деталі працювали як один злагоджений механізм. Найважчим же було безперервно працювати в досить напруженому темпі. Брати і нести на собі відповідальність за масштабні проєкти, роботу підрядників і очікування клієнта — все це не дає розслабитись. А ще не просто знайти ідеальну команду, на яку можна покластися і разом гори звертати робити івенти.

Під час пандемії 2020 агенція, в якій я тоді працювала, призупинила проєкти. Я опинилась у підвішеному стані: ми з командою то намагалися триматись на плаву, то перечікували кризу. Настало велике бажання змін. Залишилось головне — збагнути, як і куди хочу рухатися. Я почала аналізувати, що подобається, які завдання протягом кар'єри були найприємнішими. Зрозуміла, що це завжди було поєднання маркетингу і HR. Тоді подумала, що розвиток бренду роботодавця і є тим, чим я хочу займатись.
Етап 3. Період світчингу

Коли я прийняла рішення про сферу роботи, було багато хвилювань. Найперший страх — визнати, що потрібно рухатись в іншому напрямку. Я мусила зупинитись і твердо сказати собі: наразі з цим покінчено, прийшов час братись за нове. Тому спочатку про моє рішення знали тільки найближчі, які добре розуміли причини.

У мене був страх, як моє рішення сприйматимуть інші й чи не виглядатиму я в їхніх очах непостійною людиною, яка не засиджується на одному місці. Та і загалом була невпевненість, чи правильно я роблю. Адже змінити кар'єру — це ніби змінити свої принципи. Мені були потрібні підтвердження: позитивні фідбеки кураторки, відгуки клієнтів на курсі, сертифікат і офер. Тоді б я дозволила собі розповісти на загал про зміну кар'єри.
Я пройшла три етапи нового старту.
1
«Я і так все знаю». Спершу мені здавалось, що у цій сфері немає нічого складного, та і я працювала з подібними речами. Але коли почала занурюватись, побачила, що бракує розуміння термінології, а мої знання досить поверхові.
2
«Подивлюсь відео, почитаю статті, послухаю спікерів — і матиму базу». Так, багато інформації можна почерпнути таким способом. Я пробувала сама розібратись з певними речами, але не вистачало зворотного зв'язку: не знала, чи правильно все роблю, та чи мислю, як справжній емплоєр бренд менеджер.
3
«Мені потрібне навчання». Тут я не сподівалась на нетворкінг, бо йшла за знаннями, але отримала 2-в-1: однокурсниці, кураторка та запрошені спікери ділилися досвідом, кожен мав що доповнити. У результаті я почула багато інсайтів і прикладів.
Страх починати був і через те, що я стільки вклала в івент-менеджмент. Морально важко прийняти, що я починатиму не з позиції, яку досі мала.
Навчальних курсів я знайшла багато, але зазвичай усі вони пропонують більш-менш те саме. Для мене було важливо, хто саме куруватиме курс, що транслює ця людина і як подає інформацію. Раніше я вже натрапляла в YouTube на лекції Каті Дробот про HR-маркетинг, мені сподобався її підхід до професії, роздуми про важливість комунікації і взаємодію з людьми на рівні емоцій. Це те, що близьке й мені. Тому коли почула, що навчання куруватиме Катя, захотіла вчитися саме на курсі Employer Branding.

Попри хвилювання, факт, що навчання не для початківців, мене не зупинив податись. Я написала менеджерам довгий лист із запитаннями про критерії відбору і чи можу вступити без досвіду. Тоді мені відповіли, що потрібно порадитись з кураторкою. Паралельно знайшла Катю на фейсбуці та написала їй особисто. Було дуже приємно, що вона швидко відгукнулась і сама зініціювала зум. У результаті в нас вийшло невеличке інтерв'ю, де я розповіла, чим займалася раніше і як уявляю employer брендинг загалом. Катя попередила: може бути непросто. Але прийняла мою заявку.

На курсі ми починали з основ — від запиту побудови стратегії, аналізу ситуації з брендом, зовнішнього і внутрішнього аудиту. Теми були дуже практичні: містили інструменти, приклади, рекомендовану літературу. Найбільше сподобалось, що завдання потребували додаткового пошуку інформації. І не було теми, яка б зовсім не вдавалась або її було так важко осягнути, щоб не зробити домашку.

Курс однозначно дав хорошу базу, я використовую ці знання на практиці, але розвиток — це постійний пошук нового. Є щоденні виклики, за які треба братись і розбиратися. Наприклад, донести майбутнім членам команди, у чому цінність компанії чи розповісти кандидату про вакансію так, аби він зрозумів, чи це його і чи хоче залишитись з нами.
Етап 4. Друга професія

Коли я виконувала домашні завдання, то могла пів ночі не спати, читала різні статті, а потім розповідала чоловікові: «Уявляєш, є стільки інструментів, до прикладу можна CSR-проєкти реалізовувати для підсилення бренду!» Я горіла бажанням втілювати в життя те, що дізнавалася. Тому курс дав мені знання, а знання — впевненість, що я дію правильно.

Я отримала офер до кінця курсу. Коли пройшов екватор навчання, відчула готовність проходити інтерв'ю, мала впевненість, що можу говорити на ці теми і займатися ними на практиці. Водночас після закінчення дипломної до Каті звернулися за рекомендаціями людей із курсу на їхні вакансії. Я прийняла власний офер буквально за годину до повідомлення кураторки, що є аж три компанії, готові поспілкуватися.
Приймала рішення щодо нового місця роботи за кількома критеріями: цінності, атмосфера та напрямок, у якому розвивається компанія. Я прочитала багато відгуків про компанію, серед них натрапила на такий: «Тут ти цінний незалежно від посади чи рівня досвіду, можеш зробити реальний вплив на свій проєкт або навіть на всю компанію». Так зрозуміла, що хочу бути саме в цій команді. Хоча й було дуже приємно, що Катя мене рекомендувала.

Згодом у перші дні роботи у мене була розмова з кофаундеркою компанії. Вона розповіла, що тут є практика запрошувати світчерів, адже це люди, які вже точно знають, чого хочуть. А ще мають життєвий досвід, мотивацію та мету, до якої рухаються. Людей, які змінюють професію, відрізняє від тих, які виходять з університету, розуміння, що їм подобається, а що вони не хочуть робити. Ця розмова підтвердила, що я на своєму місці.
Кілька порад для світчерів від світчерки
1
Адаптивність — гарний скіл, бо все навколо змінюється дуже часто. І робити прогнози та стежити за тенденціями дуже важливо. Зокрема, в новій сфері. Я радію, що обрана мною сфера набуває розвитку, а бренд роботодавця є важливим і для компаній, і для працівників.
2
Не думайте, що почати щось нове означає закрити попередні двері. Я певний час жила з такою думкою, але на курсі зрозуміла: весь здобутий досвід нашаровується, і його теж можна використати. Знання з попередніх професій — це те, що збудувало нас теперішніх.
3
Зрештою, кожна історія особиста. Але що би я сказала сама собі ще півроку тому: однозначно не бійтеся починати. Бажання змінювати — це бажання росту. Не потрібно цього боятись чи соромитись. Бо особистий шлях не завжди драбина — інколи це гірська стежка. У вас точно є навички та досвід, а рухатись уперед допоможе мотивація до справді вашого напрямку.
Якщо ви теж готові до змін, але не знали з чого почати — обирайте з понад ста курсів Проджектора за різними напрямками. Якщо ж чітко обрали напрямок, в якому хочете розвиватися, — зверніть увагу на річні професіуми.
Розмовляла: Тоня Чундак
Фото: Марія Вараницька
Досвід
Сподобалась стаття?