#людипоруч

Кураторка Надя Перевізник:
«Я спеціалістка зі зв'язків
з реальністю»

Коли Надя заходить до Проджектора, в електромережі відбувається стрибок напруги. Вона вміє заряджати своєю енергією, але, щоб її відновити, іноді відпочиває від людей і спілкування.

Ця розмова — про кураторку курсу зі стратегічного маркетингу
Надю Перевізник.

Я спеціалістка зі зв'язків з реальністю

Колись почула про себе цю фразу і тепер нею користуюся. Звучить дуже амбітно, бо ж природа реальності з точки зору фізики нам не до кінця зрозуміла. Але я точно знаю, яка українська реальність у маркетингу і бізнесі. Маю за спиною 13 років досвіду, сьогодні веду власні проєкти, як кажуть, працюю на себе.

Називаю себе комунікаторкою. Хочу бути медіумом для достойних речей, того, у що вірю. І неважливо, в якій сфері — в політиці, науці, медіа, інноваціях чи барній культурі. Я не головна дійова особа на сцені процесів, я таки їхній прожектор.

Гроші для мене — це наслідок. Я до них ставлюся деколи дуже по-гіпівськи, тому фінансистка з мене погана. Колись працювала в мистецтві — була кураторкою арт-проєктів з фотографії та графдизайну. В той період їздила до резиденцій в Марселі та Берліні, проводила в Києві світові виставки еко-плакату. І що цікаво, я не пам'ятаю, на що тоді жила. Це був час, коли арт-сегмент тільки зароджувався, і в ньому майже не було грошей — все робилося на ініціативі та ентузіазмі.

Коли два роки тому захотіла викладати, почала аналізувати школи, які є на ринку. Походила, подивилася і зупинилася на Проджекторі. Домовилася про зустріч із Сашею Трегубом, хоча на той момент ми не були знайомі. Я сіла перед ним і кажу: «Хочу курс». Тоді в Проджі нічого на тему стратегічних комунікацій не було, і ми вирішили спробувати. Спробували, і от на початку 2020-го кількість моїх випускників перейшла за сотню.

Я менторю маркетологів три місяці, за цей час вдається лише зсунути їх з місця, напрацювати певні звички, задати напрямок. Наше навчання чимось схоже на брекет-систему. Ти впрягаєшся в навчальний процес, як зуби впрягаються в брекети і згодом починають рухатися в потрібному напрямку.

Розділяю думку Саші, що вчителі — майбутні рок-старз. Освіта потребує модернізації не тільки в Україні. В Гарварді теж є проблеми — знаю, про що говорю, бо маю знайомих випускників звідти. Гарвард теж не завжди встигає за поступом сучасного світу. Хоча це ж ніби ікона, один з найкращих вишів. Але тренди змінюються ледь не щодня, тому треба купувати кросівки і мчати навздогін.
Надія Перевізник зі смартфоном

Хочу дати українському маркетингу суб'єктність

Мені НЕ подобається інфобізнес в Україні та за кордоном, коли люди виходять на сцену і качають понти та емоції, показують лише свої успішні кейси. При цьому весь процес роботи лишається за лаштунками. Таким способом заробляють гроші й ніби навчають інших людей. З такими лекціями не виступаю принципово.

Я свідомо не ганяюся за славою, у мене немає відомих кумирів. Мені часто доводиться працювати з публічними людьми, і я знаю, які наслідки має слава. Тому ставлюся до неї обережно. Не люблю демонстративність і ванільність. Вважаю, що в кожної людини можна знайти якесь «зернятко», і необов'язково, щоб весь світ знав її ім'я.

Мене надихають прості, радісні та збалансовані люди. Наприклад, мої сусіди — пара викладачів-професорів фізики. У них є старенька машина, і щовихідних вони їздять на ній на дачу. Люблю з ними поговорити — як про будову всесвіту та елементарних частинок, так і про цьогорічний урожай городини.

Ідеальний вихідний — день, проведений наодинці

Для мене це життєва необхідність, бо треба перетравлювати інформаційний тиждень. Кожної неділі намагаюся провести півдня сама — без нікого, без нічого. Інколи самотність — найкраще оточення. Ремарк колись казав, що людина самотня завжди і ніколи.

Ми — люди, що працюємо з людьми, — деколи страждаємо від так званої «соціальної радіації». Тому відпочивати від інших — нормальна практика. Намагаюся побути наодинці з собою хоча б в певні періоди. Для мене це час, щоб гуляти, читати, думати, а іноді просто нічого не робити.

Люблю подорожувати, щоби розвантажити мізки і набиратися вражень. Нещодавно, наприклад, піднялася на гору Синай. Це була, скажемо так, випадкова мандрівка. Я проводила відпустку у Єгипті й, щоб зовсім не перетворитися на кабачок у шезлонгу з all inclusive, вирішила змінити обстановку. На Синай нас, до речі, водив чудовезний українець Женя, котрий там живе.

Куди б поїхала зараз? До якогось китайського природоохоронного заповіднику. Хочу поволонтерити там один день поруч із пандами – аби мати можливість їх трохи потіскати.

Реальність потребує вміння думати

А інакше дуже важко жити у нашому наелектризованому суспільстві. Якщо немає часу думати, не буде часу жити — залишиться тільки пасивне виживання. Споживання інформації та мислення — не одне і те саме. Це як жувати і травити їжу. Мій досвід показує: якщо ти не вдумлива і не сфокусована людина, швидше за все, тебе буде нести потоками інформації.

Коли працюєш у стратегічних комунікаціях, думати стає частиною твоєї роботи. А ще потрібно вміти «читати» людей. Я психологиня за освітою, хоча ніколи не працювала за спеціальністю. При цьому займаюся психологією щодня. Колись проводила індивідуальні консультації для дженералістів бізнесу — переважно для малих підприємців чи стартапів. І це реально було схоже на прийом у психотерапевта. Треба зрозуміти, що за людина перед тобою, що вона хоче, нервує чи ні, як до тебе налаштована.

Сьогодні я бачу велику кількість достойних проєктів в Україні. Але в багатьох є проблеми з комунікацією. Причому навіть всередині компанії. Що вже казати про зовнішні комунікації? Перш за все треба виробити єдине бачення всередині команди. Всі гравці мають знати, за що грають. Тоді це бачення легко транслювати назовні, і фактично кожен стає піарником компанії.

Прокрастинації не існує

Весь час щось вивчаю. Іноді це відбувається банально на науково-популярному рівні, деколи серйозніше. Намагаюся багато читати — лонгріди, наукові статті, книги. Причому цікавили і цікавлять мене дуже різні теми — гендерна рівність, інформаційний детокс, медіаграмотність, кібербезпека, великі дані.

Останнім часом зосереджена на психології та соціології. Сучасна наукова психологія спростовує багато міфів і допомагає жити легше. Наприклад, прокрастинація — її не існує, просто у вас немає життєвих цілей, сорі.

Якщо, не дай бог, людина зламала ногу, вона ж не прокрастинує в інстаграмі. Вона викликає швидку, телефонує близьким, оплачує рахунки в клініці, скасовує робочі зустрічі. Справжні життєві виклики й цілі розставляють твої дії по місцях. Важливе ти робиш першочергово. Зламав ногу – викликаєш лікаря. Але треба спочатку зрозуміти, що для тебе важливо. Якщо це нарешті сталося, все інше відходить на задній план.
Автор: Арсеній Овсянніков
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: Syndicate Clothing

#людипоруч
Сподобалась стаття?