#людипоруч
Міша Рибачук: «Спочатку інтереси інших — потім свої»
Все просто — один з батьків Проджектора.

«Я Міша. Людина, яка займається тим, що їй подобається. А подобається мені створювати щось із нічого і приносити людям користь. А так я
UX-researcher, інтерфейс дизайнер і арт-директор Projector».
Є декілька речей, які ненавиджу — нахабство, марнославство і брехня. Я дуже чесна людина, часто від цього страждаю, мене вважають грубіяном. Але лише ті, хто не хоче чути правду.

Правда — двигун прогресу. Щоб жити чесно, мені допомагає один принцип — все намагаюся приміряти на себе. Якщо не подобається поведінка іншої людини, намагаюся зрозуміти, чи маю право на це сердитися. І навпаки, якщо людині щось не подобається, я міряю на себе — а мені це б сподобалося?

Часто мої дії здаються тупими, але насправді вони дуже логічні. Якщо це логічно — це правильно. Поїв — прибрав за собою. Якщо я цього не зроблю, через місяць вже не зможу все відчистити. Потрібно всі проблеми вирішувати, коли вони маленькі.

Як UX researcher-у мені дуже цікаво спостерігати за людьми, аналізувати їхню поведінку. А коли я щось зрозумію, намагаюся це автоматизувати і повторювати раз за разом. Дуже себе картаю, якщо у мене не виходить автоматизувати якийсь процес за три дні. Вчора зрозумів, що не звик ставити тапки на одне місце, і мене це просто бісить. Коли я автоматизую цей процес, на четвертий день вже про це не доведеться думати. Звільниться пам'ять для наступних думок. Так і розвиваюся step by step.

Часто запитую себе: «Якого хріна ти …?» І далі можна підставити що завгодно — ти це робиш, ти це не робиш, так думаєш, так сприймаєш. Це називається калібровка. Як йти по канату і тримати палицю для рівноваги.

Давним давно писав бахнуті оповідання. Друзі їх дуже любили і просили писати ще. Та зараз інші пріоритети. Краще я свою апку дороблю.

Півтора роки ми разом із командою у вільний від роботи час робимо наш додаток. Зараз вже виходимо на серйозний рівень. Це буде туристичний гід по світу. Багато міст із туристичними маршрутами, гастрономічні і бігові маршрути, повністю офлайнові. Апка буде хендс фрі, людина йтиме по маршруту, натиснувши на кнопку ідеально до 4 разів. Дизайн без дизайну — те, до чого прагне кожен. Називається PinGo. Ця назва прийшла до мене, коли я лягав спати. Я такий — це ж pingo!

Незаписана ідея — це загублена ідея. 80% ідей втрачаються, якщо їх не записати. У мене є Todoist, перед сном записую туди ідею 3-4 словами, а зранку її продумую.

Міша, а тобі не страшно?

Мені катастрофічно страшно. Якщо у людини немає страху, мені здається, вона мертва. Лише у Леніна зараз немає страху.

Мені дуже подобається, що в мені є страх, і що я навчився перетворювати його в енергію. Коли тобі страшно — просто бери і йди назустріч. Страх — це маячок, який дає розуміння, що ти рухаєшся у правильному напрямку.

Серфінгіст, який бачить хвилю, не тікає від неї, а прямує вперед. Чим вище вона, тим крутіше. Хвиля страху точно так само — допомагає плисти.

Досі боюся виступати перед публікою, досі боюся не виправдати чиїсь сподівання і свої ж очікування. Але про це не обов'язково всім говорити.

Скажу так — я в житті щасливий. З тих пір, коли почав притримуватися правил адекватної поведінки у суспільстві і коли почав думати про інших. Спочатку інтереси інших — потім свої.

Були моменти, коли у мене опускалися руки, але мені так не подобається, я з цим борюся. Щоб не зупинятися, треба згадувати перемоги. Про поразки пам'ятати теж, але концентруватися на перемогах. «Ага, так, тоді теж хотілося опустити руки, але все вдалося, чому ж зупинятися зараз?»

Мене часто критикували в пух і прах. Причому в юнацтві, коли я був до цього не готовим. Дуже вдячний тим людям тепер, тому що навчився працювати з цим всередині себе. Робота з критикою — це дуже і дуже важливо. Перше — потрібно навчитися її адекватно сприймати. І друге — працювати над помилками. Досвіду більше, помилок менше.

Радий, що людство ще не навчилося стирати свою пам'ять.

Якщо вдається зробити щасливим іншого — я дуже кайфую. Хтось намагається зробити себе щасливішими шляхом роботи над своїм маленьким світом. І у підсумку вони отримують одну одиницю щастя. А коли людина намагається зробити щасливим оточення — цю одиницю можна помножити на кількість людей.

Якщо якийсь продукт хоч раз викликав якісь емоції, я не лінуюся написати лист із вдячністю. Люблю пиво Leffe, взяв і написав туди листа. Якщо мені подобається якась робота — я візьму і напишу. Не так як на Behance — I like your work, please check my portfolio. Ні, це по-справжньому щиро.

Поки над цілями не працював, думаю, ще не доріс, не прийшов час. Я недостатньо зрілий для того, щоб сказати собі, що готовий вершити щось.
Прага

Живу у Празі шість з половиною місяців і я тут дуже щасливий.

Як UX researcher підготувався: пропрацював різні можливі варіанти бід і неприємностей, щоб попередити їх ще до появи. Але все виявилося набагато простіше, з першого дня відчув себе як вдома. Усім кажу, що Прага — це Київ здорової людини. Дуже органічно вийшло, не очікував.

Головна відмінність Праги від Києва — те, що тут люди спокійніші. Можна гадати, чому саме так, але я просто дивлюся і вчуся. Вони не обурюються, навіть у робочих чатах. Усе можна зробити без метушні і стресу.

Не скажу, що відсутність стресу звільняє час, ніфіга. Коли ти спокійний — ти просто думаєш про інше і по-іншому, можеш більше насолоджуватися.

Якось довелося поїхати на швидку допомогу. Прийшов у екстрений пункт, а там черга з 15-20 людей. Чекати 2-2,5 години. Видно, що декому ну зовсім погано. При цьому вони всі посміхаються, кожен, хто заходить, здоровається. Кожен, хто виходить, прощається. За 2,5 години серед бабусь і дідусів ніхто не скандалив, всі дуже багато сміялися, допомагали один одному. І це настільки заряджає енергією.
Berlin Design Campus

Якщо описати Берлінський кампус одним словом — офігенно.

Берлін — центральне місто всієї Європи. Там headquarters усіх крупних компаній світу, там часто бувають дизайн-директори. Ми обрали Берлін через концентрацію контенту, розмір міста і сприйняття його людьми.

Насичено і емоціями, і знаннями. Круто, що живеш у тісній взаємодії, зустрічаєш людей і в самій команді, і зовні, отримуєш глибокі інсайти і конкретні поради.

Плюс Віталій Фрідман нас всюди водив, а він знає такі місця, про які не знає ніхто. Кожен вечір з нами пили пиво або ті, хто читав лекції вдень, або наші знайомі, які там живуть, з напрямку IT, дизайну і так далі.

Максимально намагався поставити себе на місце учасників, тобто бути не лише організатором, але й дивитися на все з різних ракурсів.

З самого початку здалося, що всі здружилися, але я боявся, що це напускне, і що потім ніхто не буде спілкуватися. Але коли ми вже поверталися, і в аеропорті ще хвилин 5 всі обіймалися, я побачив, наскільки це сильно.
Люди
У Топ-3 найкрутіших людей, яких я зустрічав, входить Майкл Вульф. І одного разу він сказав таку штуку і підтвердив мої принципи: «Вірю в те, що світ виправить лише те, що люди будуть жити за принципами любові і добра. І все».

Вірю в метафізику. Вібраційний фон Землі підвищується якраз таки добрими справами.

Є люди, яких я вважаю дуже чистими. За ними потрібно завжди йти. Це Майкл Вульф, Олександр Трегуб і Ірина Данилевська, голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week. Вони не те щоб «хороші», просто дуже щирі, роблять інших людей безкорисливо щасливими і самі отримують щастя. А це моя ціль у житті.

Звичайно, такою людиною можна стати. Просто потрібно притримуватися правильних принципів і триматися ближче до тих людей, які тобі імпонують.
Проджектор

Проджектор для мене навряд такий самий, як для інших. Це як дитина. Тобто він не може бути для мене поганим. Він може бути якимось трохи неправильно вихованим. Тоді ти просто по-іншому починаєш його виховувати.

Проджектор — це штука, яка змінює життя інших. Це потрібно розуміти. Ми займаємося освітою, а вона змінює життя людей. Чуваки, які роблять курси типу «за два місяці ти отримаєш зарплату в 3000 доларів» — вважаю, що вони не розуміють, яка величезна відповідальність на них. І це не ігри, це не просто заробіток.

Колись був арт-директором першого коворкінгу українського Bibliotech, розвивався-розвивався, а потім з'явилася можливість переїзду. Зрозумів, що з арт-директорством далеко не поїду, спробував вчити програмування на мові Python, але мені не пішло, тому що я тупий. Фронтенд сподобався, та теж не зовсім моє. Вибрав веб, тоді це було найкрутіше, але вчитися майже не було де. Ну і десь за пару місяців Саша прийшов і каже — давай робити школу. Я був першим студентом на курсі веб-дизайну. Все випробовували на собі.

Мабуть, те, чого я додаю Проджектору — не ставити перед собою бар'єри, не плисти за течією, а створювати її.

Вважаю, що Саша геній, стараюся його триматися, він мене багато чому вчить.

Якщо поруч з тобою крута людина і ти будеш брати її правила життя за приклад, то ясне діло, що потроху ти теж будеш ставати крутим.

Ідеальний викладач повинен вміти слухати, чути, сприймати чужу думку і швидко розбиратися, де не так. Вміти закривати суб'єктивний ящичок перед входом до класу.

Мені здається, що правильний процес навчання (і на роботі, і в школі, будь-де) — це коли студент і викладач працюють разом. Тому критерії до них однакові на 95%.

Коли твоя мама каже, що чогось у тебе навчилася після якогось
діалогу — це стимул продовжувати свій розвиток у всіх напрямках. Моя мама у мене навчається, а я вчуся у неї, ми працюємо в синергії. Я вмію її слухати і чути, вона вміє слухати і чути мене. Мені здається, це і є дорослішання, коли ти з мамою живеш на одному рівні.
Авторка: Женя Каташинська
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: під Московським мостом

#людипоруч
Сподобалась стаття?