досвід
Коли Disney прийде в Україну й чи потрібно це взагалі: інтерв'ю з режисером анімації Олегом Маламужем
Режисер Олег Маламуж у анімації понад двадцять років. Він зняв найкасовіший український мультфільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», а до цього створював багато анімованої реклами для українського телебачення й анімаційних серіалів для європейського ринку. Проте, він бачив тривалий період, коли в Україні взагалі не створювали анімацію.

Він упевнений, що якісна освіта – те, що підніме анімаційну індустрію в Україні. Він є куратором курсів 2D Animation, «Cторібординг» та «Режисура анімаційного фільму» в Projector. Дізнався в Олега Маламужа, чому він прийшов в професію, як на початку нульових в Києві працювала величезна французько-українська студія й куди вона зникла, чим доводилося займатися, коли анімації не було та що потрібно, щоби Nickelodeon чи Disney відкрили в Києві свої філії.
Потрапити в анімацію
Можна сказати, що я з тих людей, які прийшли в індустрію випадково, а залишилися на все життя. Я потрапив у анімацію досить рано — в 17 років. Вступив до Української академії друкарства у Львові, але паралельно поїхав до Києва шукати роботу, бо розумів, що там значно більше можливостей.

Тоді в столиці була одна з найбільших анімаційних студій Східної Європи — Borisfen-Lutece. Це була французько-українська студія, що виробляла багато анімаційного продукту для європейського ринку. Вони якраз шукали заливників – так я опинився в індустрії.

Анімаційної освіти, окрім режисерської, в Україні не було. Тому при нашій студії відкрили тримісячні курси аніматорів. Туди непросто було вступити. Пам'ятаю, що на моєму потоці вчилися 20 осіб, а в професії залишилися тільки двоє. Професія аніматора складна, адже потрібно багато правити, і людина може швидко втратити цікавість. Аніматори взагалі багато і швидко малюють, а в такому темпі може працювати далеко не кожен.

Поступово я займався дедалі складнішою роботою. Починав із заливальника, потім став художником чистової анімації, а набравшися досвіду, вже працював аніматором над персонажами та спецефектами на повному метрі.
Анімація – це цікаво, це міжнародний ринок і перспективи. Але потрібно справді захотіти цим займатися. Якщо ти малюєш 10 годин на день – матимеш результат, якщо малюєш дві години на день, матимеш той самий результат, але в п'ять разів повільніше.
Двадцять років тому анімація була зовсім інакшою. Все малювалося на папері, потім контурувальники промальовували тушшю, а заливники вже фарбували. Ділянки персонажів ми зафарбовували спеціальними фарбами, а правити таку роботу було дорого. Тому права на помилку майже не було.

На початку нульових, на піку Borisfen-Lutece, лише в Києві працювало 600 осіб, ще 400 — в різних містах України та Європи. Студія виробляла до 120 хвилин контенту на місяць. У Європі створити студію такого масштабу було би складно. Але в Києві була інша проблема – керівництву катастрофічно не вистачало кадрів. Вони були готові навчати всіх, хто принаймні трохи вмів малювати.

До 2005-2006 років справи у студії йшли добре, але потім все різко змінилося.
Що пережила наша анімація
Десь в 2005 році світ захопився естетикою 3D, і ринок почав стрімко змінюватися. Borisfen -Lutece займався класичною 2D-анімацією, і 3D-анімація відібрала у нас великий сегмент ринку. Але були й інші питання. Наприклад, у Києві поступово зростав рівень життя, й утримувати студію ставало дедалі дорожче. В один момент французький бік вирішив перенести виробництво всіх анімаційних серіалів у Південну Корею.

Спрацювала економіка. Нас фактично з'їли азійські студії. В Кореї чи Китаї без проблем можна було відкрити студію та набрати 10 тисяч співробітників за менші гроші, ніж тримати в київській студії тисячу осіб. Хоча дивуватися нічому — я бачив, як у Китаї іспити в художні вузи складають на стадіонах. Все вирішила кількість кадрів. Та й попит на 2D серіали швидко падав. У якийсь момент зі 100 аніматорів на студії залишилося 13. А потім вона остаточно закрилася, не витримавши конкуренції з азійським ринком.

У 2005 році я вирішив відкрити свою студію, навіть знайшов інвестора, який був готовий запускати анімаційний серіал. Але відбулася криза 2008 року, і грошей не стало. Всі проєкти ми згорнули, про всі анімаційні плани на довгий час довелося забути.

До 2012 року для всієї індустрії був вкрай важкий час. Української анімації в той період майже не було. Декілька студій отримали невелику підтримку держави для своїх проєктів. Моя студія довго займалася тільки рекламою. Для комерційної анімації не було ані грошей, ані ринків збуту. А сама індустрія української анімації була настільки маленькою, що сенсу в великій студії не було.
Анімація починає відроджуватися
На початку 2012 року інтерес до анімації почав відроджуватися. Студія Animagrad починала з того, що виробляла мультфільм «Казкова Русь» для «Кварталу-95». Але це дешева анімація, яка робиться в потоковому режимі й на мокап.

Далі вони почали думати про повнометражний фільм. Вирішили писати сценарій за поемою «Руслан і Людмила». Мене покликали режисерувати цей проєкт. Поки ми працювали над проєктом, кілька разів переписали сценарій. Історія настільки об'ємна, що її важко вмістити навіть у повнометражний мультфільм. Потрібно було «різати по живому», жертвувати цілими сюжетними лініями, інакше ми просто не змогли би закінчити цей проєкт.

Ми переписували сценарій, паралельно готували тизерний епізод. Це було вкрай складно, потрібно було врахувати всі моменти, щоби не було екранних неточностей. Ми починали командою з десяти осіб, а закінчували проєкт з командою зі ста осіб. У роботі над повним метром важливо розуміти, що це складна гра надовго.

Наприклад, деякі студії починають малювати персонажів, не написавши сценарій. А іноді відразу наймають багато співробітників, ідуть у глибоку розробку, витрачають усі гроші відразу й не видають жодного продукту. Якщо ви беретеся за тривалий проєкт, важливо пам'ятати, що поки ви його робите він може втратити свою актуальність. А проєкт, який застарів, глядачеві буде нецікавий. Він провалиться в прокаті, його не купить стрімінговий сервіс.

На мультфільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» ми витратили близько п'яти років, два з них ми робили анімацію. Загалом над проєктом працювало майже 300 фахівців. Урешті ми продали мультфільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» в 53 країни, що дуже добре для українського продукту.
Якщо студія робить помилку, проєкт може взагалі не статися. Іноді одна помилка в анімації коштує півмільйона чи мільйон доларів.
Коли до нас прийде Disney та Netflix?
В умовах пандемії продюсерам потрібно готуватися до того, що в найближчі роки люди будуть рідше ходити в кінотеатри. Анімація має хороші показники на стрімінгах Netflix, Apple TV, Amazon Prime Video – з ними потрібно домовлятися. Так, там не дуже високий прибуток, але і наші проєкти недорогі, тому їх можна продавати на ці платформи. Тоді в нас з'являться гроші на наступну картину.

Я впевнений, що будь-який анімаційний продукт має орієнтуватися на міжнародну аудиторію. І навіть якщо ми розповідаємо локальну історію, вона має бути зрозумілою в Індії, Китаї, Бразилії, Данії, Франції, країнах Африки – на будь-якому континенті й у будь-якій країні. Всі жарти мають бути зрозумілими міжнародному глядачеві. Анімація має говорити про спільні цінності, бо це вплине на продажі та глядацький успіх.

На мультфільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» ми витратили близько п'яти років, два з них ми робили анімацію. Загалом над проєктом працювало майже 300 фахівців. Урешті ми продали мультфільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» в 53 країни, що дуже добре для українського продукту.
Хороший приклад — історія ірландської анімації. Це маленька країна з населенням у п'ять мільйонів осіб, але зараз вона виробляє у 20 разів більше анімаційного продукту, ніж Україна. Чому? В них у Дубліні є студії-філії Nickelodeon, Hasbro, Cartoon Network, де 200-300 осіб постійно роблять серіальну продукцію, фахівці прокачуються, а ринок збільшується.

Щоби великі американські та європейські компанії з'явилися в Україні, тут має бути достатньо фахівців. Зараз вони не можуть цього зробити, тому що працювати буде нікому. Якщо ми навчимо достатню кількість людей, як це було з ігровою індустрією — коли до нас зайшли Gameloft, Ubisoft та відкрили в Україні філії, — наш ринок одразу виросте, з'являться іноземні інвестиції.

Американські мультфільми не настільки круті, як нам здається. Наприклад, я сходив з дочками на «Холодне серце 2» і мені захотілося вийти із залу — таке було зі мною вперше на діснеївському мультфільмі. Я не цільова аудиторія, але інші мультфільми про принцес не викликали такої реакції.
Маркетинг, якому варто повчитися
Попри все, вони мають приголомшливі бюджети на рекламу. Ми ж можемо зробити хороший продукт, але про нього ніхто не дізнається, бо гроші в маркетинг у нас майже не вкладають. У нас не вистачить грошей, щоб конкурувати з Disney, який рекламує «Зоряні війни» на вежі Бурдж Халіфа в Дубаї.

У американців зараз дедалі більше комерційного продукту без фантазії, тому їх не потрібно наздоганяти. Нам просто варто намагатися бути якісними. Я захваті від іспанського мультфільму «Клаус». У нього була складна історія фінансування, його робили 10 років. Але в підсумку вийшов продукт, до якого жодна «Історія іграшок» не дотягує.

Раніше за Оскар билися тільки діснеївська Pixar і сам Disney, і зрештою приз отримували чи перші чи другі. Але зараз у Disney поступово відбирають пальму першості. Наприклад, у 2019 році Оскар отримав «Людина-павук: Навколо всесвіту», який створили Sony Pictures Animation та Columbia Pictures. Думаю, зовсім скоро лідерство буде не за ідеальною анімацією, а за сміливими експериментами й умінням здивувати глядача.

2D-анімація знову відроджується. Наприклад, знаменитий аніматор Дон Блут, хоча вже в зрілому віці, знову відкрив свою студію. Великі компанії починають замовляти 2D-проєкти, а значить вони продаються і будуть продаватися далі. Для Netflix або Hulu це чиста комерція. І вони кажуть: нам потрібен 2D-контент. Люди переситилися 3D, яке так і не знищило 2D, — як кіно колись не вбило театр.
Скільки коштує анімація
Вартість одного кадру в «Людині-павуку: Навколо всесвіту» — $700. Тобто приблизно $17 тисяч за секунду анімації. А в «Крижаного серця» хвилина коштувала $1 мільйон. У великих студій такі суми виходять ще й через зарплати розробників, рівня рендеру та програмного забезпечення. У Sony та Disney якістю картинки та рухів займаються зокрема й великі програмні відділи — це майже космічні інженерні технології. Хоча «Людина-павук: Навколо всесвіту» від Sony порвав Disney не бюджетом, а яскравістю та сміливим експериментом.

Те, що молодші студії випереджають Disney — природний процес. Хтось стає старим і боїться ризикувати. А молоді ризикують і перемикають всю увагу на себе.
Українська анімація сьогодні
Парадоксально, але пандемія дещо допомогла українській анімації. Великі міжнародні компанії відкривають віддалені вакансії, а це дозволяє нашим фахівцям набиратися досвіду і підвищувати свій професійний рівень.

Анімація й геймдев за переходу в онлайн ніяк не страждають. Кілька команд в Україні роблять серіали для ютубу: Dave and Ava та Meet Arnold. Є вдалі приклади, коли телеканали налагоджують своє серіальне виробництво, той же канал «ПлюсПлюс». Glowberry продакшн випустив серіал «Хоробрі зайці», який покажуть не тільки в Україні. Я вірю, що в анімації нам буде значно простіше наздогнати західні країни, ніж у кіновиробництві. Серіальне виробництво може бути фінансово успішним, і це має зацікавити іноземних інвесторів. В умовах пандемії кіно складніше знімати й показувати, на відміну від анімації.

В Україні гроші є, особливо в приватних інвесторів. Просто потрібно переконати їх у тому, що це прибуткова сфера, що в неї варто вкладатися. А для цього потрібні успішні кейси, які отримали прибуток. Але тут знову ж — потрібно займатися освітою, виховувати кадри для індустрії. Якби це залежало від мене, деяку частину грошей, яку виділили й будуть виділяти на виробництво ігрових фільмів, я би вкладав у профільні університети.

Освітою в анімації сьогодні займаються приватні школи — це реакція на ситуацію, що склалася. Саме тому не так давно я вирішив створити свої курси 2D Animation, «Сторібординг» та «Режисура анімаційного фільму» в Проджекторі. Здається, держава досі ігнорує цю індустрію як потенційно фінансово успішну. Хоча ми зі своїм мультфільмом вийшли на європейський, азійський та латиноамериканський ринки.
Ринок досі формується. Аніматорам хочеться просто робити контент, але хто це потім побачить — нас не завжди хвилює. А це важливо, ринки збуту важливі. На міжнародному ринку ми конкуруємо з великою кількістю професійних аніматорів з країн, де анімація займає досить вагоме місце в економіці. Вчитися потрібно на серіальному виробництві та коротких метрах

Щоб зробити хороший повний метр, важливо отримати досвід у серіальному виробництві чи короткому метрі. Повний метр — це величезна команда, якою потрібно управляти, а без досвіду і необхідних навичок це складно робити. Вчитися на великих проєктах неправильно, щоразу видавати однакову якість — теж неправильно. Якщо ми вчимося, складність потрібно підвищувати поступово, а не робити роками одне й те саме.
Ми маємо зрозуміти: не можна робити погано або як-небудь. Нам потрібно бути комерційно успішними.
Важливо шукати «партизанські» інструменти, які зроблять нас впізнаваними й дозволять нам конкурувати. Ми маємо в країні хороший рівень рекламних продакшенів — вони конкурують між собою багато років, тому якість їхнього продукту зростає. Не потрібно далеко ходити, останні фільми, які стали помітні «Мої думки тихі» й «Додому», — проєкти рекламних продакшн-компаній. Рекламники вміють знімати краще і дешевше, ніж це роблять інші. У них менше знімальних днів, знімальний день коштує дешевше, оскільки вони звикли робити швидше й розуміють, що таке обмежений бюджет.

В анімації теж так. Хтось у команді може запропонувати круту ідею і крутий шот, але якщо його вартість в чотири рази дорожча, ніж решта анімації, ми відмовляємося від цього. Ми не можемо робити все на догоду творчому пориву. Завдання команди — грамотно спланувати та тверезо оцінити фінансові ризики, щоби проєкт не «посипався».

Я дуже хочу, щоби в українській культурі анімацію перестали сприймати як молодшого брата кінематографа. Ми інші. У нас більше можливостей, ми можемо зняти все, відтворити будь-якого персонажа, що завгодно зробити для будь-якої вікової категорії. Наприклад, фільми від Marvel – це анімація. Від акторів залишаються тільки обличчя, решту робить графіка. І те, що вона робить, жоден актор не може повторити. Ми обмежені тільки екраном, хоча вже можемо вийти й у VR, і там почуватися добре. Ми можемо додати інтерактив, вийти в ігрову площину, й там нам теж буде добре.
За останні п'ять років в Україні з'явилася низка повнометражних мультфільмів: «Бабай», «Микита Кожум'яка», «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», «Клара та чарівний дракон», ще вийдуть «Гуллівер повертається», «Віктор_Робот», «Мавка. Лісова пісня», «Азарт», «23 образи Петрика П'яточкина» і «Роксолана». Це вже 10 стрічок — для України величезна кількість. Тобто, що в нас уже близько 3000 фахівців в індустрії. І ми зростаємо.
Режисер Олег Маламуж розвиває в Projector напрямок CG & Animation та особисто курує курси 2D Animation, «Сторібординг» та «Режисура анімаційного фільму».

Розмовляла: Лєна Ковальчук
Фото: Наталія Азаркіна
Досвід
Сподобалась стаття?