#людипоруч
Катерина Королевцева: «Прогрес рухає критика та незадоволеність»
Випускниця Visual Communications Professium говорить про страхи та сумніви і про те, як їх перетворити на силу, що рухає вперед.
Про дизайн

Батьки казали, що дизайн — це не професія. Це несерйозно. Ну і привіт, менеджмент. Стандартна історія.

Дуже довго працювала на неулюбленій роботі, тому що «стабільність». Просто не вистачало сили духу, щоб отак взяти та звільнитися.

В якийсь момент зрозуміла — зараз або ніколи. І пішла в нікуди — на фріланс, з нуля. Не розуміла, що робити, як, куди, де шукати клієнтів.

Тепер хочеться створювати щось осмислене, з посилом та ідеєю, а не як раніше.

Коли я лише потрапила у дизайн — у мене надзвичайно розширилася свідомість. Завдяки дизайну дивлюсь на все під різними кутами. Процес, робота, людина — все може виявитися не таким, яким є насправді. Є поверхнева оболонка, і потрібно копнути глибше, щоб її зняти.

Але разом з тим дизайн мені ще більше ускладнив життя. Тепер бачу всі неідеальності цього світу. Дивлюся навкруги і — боже мій, тут букви не «розріджені», тут нерівні, тут колір не такий. Почала навіть музику інакше оцінювати: «О, тут такий контраст, добре було б це використати у проекті».

У дизайні є можливість експерименту, але разом з тим жорсткі рамки — це змушує шукати нестандартні рішення, «викручуватися».

Це вже якийсь дизайнерський психоз, який вривається в твоє життя і все змінює. Інколи не дає спати ночами. Закриваю очі, кажу собі: «Ну все, я спати», а потім якась думка з'являється, біжу записувати. Головне у цей момент не відкривати фотошоп.

Люди, які не витратили 7-8 років життя на те, що вони не люблять, ніколи не зрозуміють цінності моменту, коли ти знаходиш щось «своє», і тебе від цього просто розриває.

Тому краще дурдом в голові та безсоння, ніж коли нудно.

Типовий креативний процес: захоплення — дно — прокрастинація — підйом в останній момент — результат.

Сама ідея взагалі нічого не варта. Можна скільки завгодно вигадувати, але якщо все залишиться на рівні ідеї — цінності в цьому нуль.

Прогрес рухає не лінь, прогрес рухає критика та незадоволеність. Тебе щось не влаштовує — ти йдеш і змінюєш це.
Про критику

Люблю конструктивну критику, ціную конкретний зворотній зв'язок. «Мені не подобається зелений колір» — це аж ніяк не конструктивно. Може він мені теж не подобається. Найголовніше — вирішує він задачу чи ні.

Найцінніше почути — «Це не ок, тому що…». А коли підключається суб'єктивна думка, це не має ніякого значення.

Якщо помріяти — я б хотіла почути думку Джессіки Волш про мої роботи.

Про страхи

Усього має бути в міру. Коли страхів багато і вони на тебе тиснуть, це демотивує та заважає. А коли є легке хвилювання — це круто.

Буває так — збираєш силу волі в кулак, відкидаєш усі страхи, щось робиш, стараєшся, рухаєшся, але впираєшся у скляну стелю зі страхів, невпевненості і сумнівів. Яку в принципі ти сам собі створюєш.

Перехід до нової професії — це як стрибок з парашутом, коли боїшся висоти. Коли стоїш на грані, декілька секунд перед кроком вниз — це момент найбільшого напруження, коли і «хочеться», і «страшно» і «потрібно».

Коли на навчалася на «Айдентиці» — у мене три місяці був цей стрибок з парашутом.

Я дуже змінилася протягом курсу. Це був вибух мозку, розширення свідомості, зміна поглядів на все, не лише на дизайн.

Коли ти долаєш страх — це кайф, ти стаєш сильнішим, з'являється впевненість у собі. Якраз завдяки цьому ростеш.

Авторка: Женя Каташинська
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Поштова площа
#людипоруч
Сподобалась стаття?