#людипоруч
Катя Яцушек: «Помилка — це те єдине, що відрізняє людину від робота»
Катя — кураторка онлайн-курсу «Шрифтовий логотип», викладачка на Visual Communications Professium, студентка Illustration Professium, дизайнерка.
Тепер ми знаємо Катю на одну годинну розмову краще. Розповідаємо і про рожеве волосся, і про #newkyivlogo, і про написи, залишені на стінах Проджектора. А найбільше, звісно, — про стосунки з дизайном та світом.
Тепер ми знаємо Катю на одну годинну розмову краще. Розповідаємо і про рожеве волосся, і про #newkyivlogo, і про написи, залишені на стінах Проджектора. А найбільше, звісно, — про стосунки з дизайном та світом.
Кураторка, викладачка, студентка
Щойно переїхавши до Києва я шукала роботу і надсилала своє портфоліо в різні компанії. З такою ж пропозицією написала в Projector. І хоча спершу мені відповіли, що поки дизайнера не шукають, пізніше я отримала повідомлення від Саші Трегуба. Виявилося, що їм потрібний не дизайнер, а викладач. Спершу відмовилася: мовляв, мені страшно, я не вмію, ніколи цього не робила. Але Саша запропонував провести пробну лекцію по шрифтах на тримісячному курсі з айдентики, і я наважилася.
Я читала кілька лекцій на професіумі з візуальних комунікацій, і зрозуміла, що там дуже кльово. Теж хотілося в подібне ком'юніті, підвищувати свої скіли. Я обирала між візуальними комунікаціями та ілюстрацією, і врешті обрала останню. Мені здається, що це дотична сфера, яка підсилює інші мої навички.
Сумнівів щодо навчання не було, все літо дуже чекала старту. Спочатку страху не було, він з'явився зараз — що не дійду до кінця. Хоча я встигаю робити домашки, хотілося б приділяти навчанню ще більше часу та уваги. З усіх зроблених проєктів зараз найбільше подобаються ілюстрації для Платформи. Я довго йшла до фінального варіанту — пошук ідей та створення ескізів розтягнулося на 18 листів А4.
Подобається поєднувати різні іпостасі в Проджекторі. Я розумію процес зсередини: що відчуває студент, що відчуває викладач. І коли мені приходять правки від моєї кураторки Варвари, я розумію, чому вона мені дає ці правки. Вона бачить те, чого не бачу я.
Проджекторівське ком'юніті перетікає одне в одне, воно взаємодійне. Всі знають один одного. Було, що я приходила викладати на тримісячний курс, а потім зустрічала тих самих студентів на своєму курсі по логотипу.
Бути студентом чи бути викладачем? Це рівноцінні ролі. Обидві приносять різні досвіди в життя. Коли я почала викладати, зрозуміла, що розповідати про дизайн — зовсім інше, ніж його робити. Навчання ж змушує мене вистрибувати з власних штанів і ставати кращою.
Щойно переїхавши до Києва я шукала роботу і надсилала своє портфоліо в різні компанії. З такою ж пропозицією написала в Projector. І хоча спершу мені відповіли, що поки дизайнера не шукають, пізніше я отримала повідомлення від Саші Трегуба. Виявилося, що їм потрібний не дизайнер, а викладач. Спершу відмовилася: мовляв, мені страшно, я не вмію, ніколи цього не робила. Але Саша запропонував провести пробну лекцію по шрифтах на тримісячному курсі з айдентики, і я наважилася.
Я читала кілька лекцій на професіумі з візуальних комунікацій, і зрозуміла, що там дуже кльово. Теж хотілося в подібне ком'юніті, підвищувати свої скіли. Я обирала між візуальними комунікаціями та ілюстрацією, і врешті обрала останню. Мені здається, що це дотична сфера, яка підсилює інші мої навички.
Сумнівів щодо навчання не було, все літо дуже чекала старту. Спочатку страху не було, він з'явився зараз — що не дійду до кінця. Хоча я встигаю робити домашки, хотілося б приділяти навчанню ще більше часу та уваги. З усіх зроблених проєктів зараз найбільше подобаються ілюстрації для Платформи. Я довго йшла до фінального варіанту — пошук ідей та створення ескізів розтягнулося на 18 листів А4.
Подобається поєднувати різні іпостасі в Проджекторі. Я розумію процес зсередини: що відчуває студент, що відчуває викладач. І коли мені приходять правки від моєї кураторки Варвари, я розумію, чому вона мені дає ці правки. Вона бачить те, чого не бачу я.
Проджекторівське ком'юніті перетікає одне в одне, воно взаємодійне. Всі знають один одного. Було, що я приходила викладати на тримісячний курс, а потім зустрічала тих самих студентів на своєму курсі по логотипу.
Бути студентом чи бути викладачем? Це рівноцінні ролі. Обидві приносять різні досвіди в життя. Коли я почала викладати, зрозуміла, що розповідати про дизайн — зовсім інше, ніж його робити. Навчання ж змушує мене вистрибувати з власних штанів і ставати кращою.
Я тепер ди-зай-нер-ка
Вчилася графічному дизайну в Академії мистецтв у Львові. Лише на другому курсі прийшло розуміння: я тепер ди-зай-нер-ка. Я можу стільки всього робити.
Мій улюблений викладач Петро Нагірний якось приніс нам на пару маркери, пера та інші інструменти для письма. Кинув їх на стіл і прорік: «Кожний дизайнер має вміти писати каліграфію». Вдома я загуглила, побачила красиві картинки й подумала, що хочу цьому навчитися.
Дуже вдячна своїй академії. Окей, вони не дали мені максимум з того, що могли. Але дали чимало наближеного до життя, і це кльово. Нам постійно радили думати про цільову аудиторію, розуміти людей, для яких ти це робиш. Тоді це пройшло повз мене, але зараз мені очевидно, наскільки важливо ставити себе на місце людей, які купуватимуть твій дизайн.
Звичка постійно запитувати себе, чи не робиш ти лайно, теж з'явилася з часів навчання.
Вчилася графічному дизайну в Академії мистецтв у Львові. Лише на другому курсі прийшло розуміння: я тепер ди-зай-нер-ка. Я можу стільки всього робити.
Мій улюблений викладач Петро Нагірний якось приніс нам на пару маркери, пера та інші інструменти для письма. Кинув їх на стіл і прорік: «Кожний дизайнер має вміти писати каліграфію». Вдома я загуглила, побачила красиві картинки й подумала, що хочу цьому навчитися.
Дуже вдячна своїй академії. Окей, вони не дали мені максимум з того, що могли. Але дали чимало наближеного до життя, і це кльово. Нам постійно радили думати про цільову аудиторію, розуміти людей, для яких ти це робиш. Тоді це пройшло повз мене, але зараз мені очевидно, наскільки важливо ставити себе на місце людей, які купуватимуть твій дизайн.
Звичка постійно запитувати себе, чи не робиш ти лайно, теж з'явилася з часів навчання.
Важливо робити дизайн, який не соромно підписати своїм іменем
Не можу назвати себе палкою перфекціоністкою. За такої умови я б ніколи не зробила те, що зробила. Я витягую максимум зі своїх можливостей. Якщо дизайн не ідеальний, але вписується в час та бюджет, то це окей. Завжди можна краще, але в тебе є обмеження, і головне — зробити максимально багато в їхніх рамках.
Щодня борюся з синдромом самозванця. Допомагає те, що дизайн це не математика чи фізика, де все чітко структуровано. Дизайн суб'єктивний, він про емоції. Кожний може давати різні відповіді на одне завдання, і кожна відповідь може бути правильною. Коли я даю студентам якісь правки, я ділюся своїм досвідом і баченням. Слухати мене чи не слухати — це їхній вибір.
Попри суб'єктивність дизайну, ти все одно мусиш опанувати базу. І тільки, коли ти знаєш, як малювати літеру «а», ти можеш порушувати правила і малювати її неправильно.
Страшно перестати розумітися в тенденціях. Застаріти як дизайнерка.
Можливо колись на старості я втомлюся, куплю будиночок біля моря і буду працювати над одним шрифтом десяток років.
Не можу назвати себе палкою перфекціоністкою. За такої умови я б ніколи не зробила те, що зробила. Я витягую максимум зі своїх можливостей. Якщо дизайн не ідеальний, але вписується в час та бюджет, то це окей. Завжди можна краще, але в тебе є обмеження, і головне — зробити максимально багато в їхніх рамках.
Щодня борюся з синдромом самозванця. Допомагає те, що дизайн це не математика чи фізика, де все чітко структуровано. Дизайн суб'єктивний, він про емоції. Кожний може давати різні відповіді на одне завдання, і кожна відповідь може бути правильною. Коли я даю студентам якісь правки, я ділюся своїм досвідом і баченням. Слухати мене чи не слухати — це їхній вибір.
Попри суб'єктивність дизайну, ти все одно мусиш опанувати базу. І тільки, коли ти знаєш, як малювати літеру «а», ти можеш порушувати правила і малювати її неправильно.
Страшно перестати розумітися в тенденціях. Застаріти як дизайнерка.
Можливо колись на старості я втомлюся, куплю будиночок біля моря і буду працювати над одним шрифтом десяток років.
О шостій ранку я ще була в Єгипті, а о другій дня вже розписувала стіну в Проджекторі
Чи я трудоголік? Скоріш так, ніж ні. Але мене це влаштовує. Мені подобається те, чим я займаюся, і хочеться вкласти максимально багато в роботу. Якщо в мене є година часу, і я повинна зробити за неї якийсь обсяг роботи, я стараюся максимально не відволікатися. Не роблю чай, не виходжу нікуди. Якщо спланувати кілька таких годин на день, то все виходить робити вчасно.
В мене немає хобі, в мене є робота. Не знаю, добре це чи погано. Але я ходжу в кіно, на виставки, влітку відкрила для себе вейкбординг. Якби в мене був повністю вільний від робочих завдань день, я б пішла гуляти Києвом.
Раніше переживала сильне почуття провини за нічогонероблення. Коли ти просто сидиш і відпочиваєш. Зараз дозволяю собі більше. Намагаюся віддавати перевагу активному відпочинку. Хочеться не просто не дизайнити, а займатися чимось іншим.
Чи я трудоголік? Скоріш так, ніж ні. Але мене це влаштовує. Мені подобається те, чим я займаюся, і хочеться вкласти максимально багато в роботу. Якщо в мене є година часу, і я повинна зробити за неї якийсь обсяг роботи, я стараюся максимально не відволікатися. Не роблю чай, не виходжу нікуди. Якщо спланувати кілька таких годин на день, то все виходить робити вчасно.
В мене немає хобі, в мене є робота. Не знаю, добре це чи погано. Але я ходжу в кіно, на виставки, влітку відкрила для себе вейкбординг. Якби в мене був повністю вільний від робочих завдань день, я б пішла гуляти Києвом.
Раніше переживала сильне почуття провини за нічогонероблення. Коли ти просто сидиш і відпочиваєш. Зараз дозволяю собі більше. Намагаюся віддавати перевагу активному відпочинку. Хочеться не просто не дизайнити, а займатися чимось іншим.
Каштан
Синдром самозванця шепоче на вухо, що я долучилася до проєкту #newkyivlogo за випадковим збігом обставин. Намагаюся переконати себе, що це не так. Я тоді покинула роботу дизайнерки в Reynolds and Reyner, і єдина людина, якій мені було соромно зізнатися про звільнення з такої хорошої компанії — це Саша Трегуб. Я боялася, що у відповідь почую щось типу: «Як ти могла?»
Я, вже тоді без фултайм роботи, працювала в коворкінгу. Саша підійшов спитати про мої справи. Я розповіла, що пішла з роботи, от сиджу, малюю логотипи, як завжди. І тоді чую запитання: «А ти не хочеш намалювати букви для нового логотипу Києва?». Звісно хочу. На сьогодні? Окей. За вечір наскетчила варіанти. Порадилася з Сашею, допрацювала літери відповідно до його коментарів. Я переживала, дослухалася до критики, мені була важлива думка інших шрифтовиків.
Дуже природно, що цей логотип так швидко розлітається містом. Він кльовий, сучасний, універсальний. Його можна видозмінювати, декорувати, і він не втрачатиме своєї впізнаваності. Порівняти його з нинішній офіційним лого просто неможливо.
Синдром самозванця шепоче на вухо, що я долучилася до проєкту #newkyivlogo за випадковим збігом обставин. Намагаюся переконати себе, що це не так. Я тоді покинула роботу дизайнерки в Reynolds and Reyner, і єдина людина, якій мені було соромно зізнатися про звільнення з такої хорошої компанії — це Саша Трегуб. Я боялася, що у відповідь почую щось типу: «Як ти могла?»
Я, вже тоді без фултайм роботи, працювала в коворкінгу. Саша підійшов спитати про мої справи. Я розповіла, що пішла з роботи, от сиджу, малюю логотипи, як завжди. І тоді чую запитання: «А ти не хочеш намалювати букви для нового логотипу Києва?». Звісно хочу. На сьогодні? Окей. За вечір наскетчила варіанти. Порадилася з Сашею, допрацювала літери відповідно до його коментарів. Я переживала, дослухалася до критики, мені була важлива думка інших шрифтовиків.
Дуже природно, що цей логотип так швидко розлітається містом. Він кльовий, сучасний, універсальний. Його можна видозмінювати, декорувати, і він не втрачатиме своєї впізнаваності. Порівняти його з нинішній офіційним лого просто неможливо.
Альтернативи Києву не знайшла
Я переїхала півтора року тому з Луцька. Після навчання у Львові я повернулася в рідне місто, попрацювала на фрілансі, попрацювала в креативному агентстві mirrolab, які багато мені дали в професійному плані. Вигоріла. Прийшов час йти далі.
Більше ніде, окрім Києва, ти не знайдеш такої концентрації клієнтів, роботи, розваг. Якщо я довго не відвідую виставок, в мене починається мистецький голод. Хочеться надивитися. Мене це надихає сильно.
Задумалася про переїзд набагато раніше, але була психологічно не готова. Не могла навіть змусити себе зібрати речі. А потім якось все сталося само собою — зібрала речі в маленький рюкзак і переїхала в пусту кімнату до своєї подруги.
За перші три місяці в Києві я змінила три роботи. Таке знайомство виявилося досить напруженим: пошуки роботи, процес звикання, паралельні фрілансерські проєкти. Проджектор став для мене справжнім другим домом, мені тут дуже комфортно.
Я переїхала півтора року тому з Луцька. Після навчання у Львові я повернулася в рідне місто, попрацювала на фрілансі, попрацювала в креативному агентстві mirrolab, які багато мені дали в професійному плані. Вигоріла. Прийшов час йти далі.
Більше ніде, окрім Києва, ти не знайдеш такої концентрації клієнтів, роботи, розваг. Якщо я довго не відвідую виставок, в мене починається мистецький голод. Хочеться надивитися. Мене це надихає сильно.
Задумалася про переїзд набагато раніше, але була психологічно не готова. Не могла навіть змусити себе зібрати речі. А потім якось все сталося само собою — зібрала речі в маленький рюкзак і переїхала в пусту кімнату до своєї подруги.
За перші три місяці в Києві я змінила три роботи. Таке знайомство виявилося досить напруженим: пошуки роботи, процес звикання, паралельні фрілансерські проєкти. Проджектор став для мене справжнім другим домом, мені тут дуже комфортно.
Ми обираємо емоціями
Якось влітку я поверталася з Болгарії через туристичні маршрути Румунії. Багато літніх румунок від шістдесяти років носили кольорове волосся. Круто, коли старші люди дозволяють собі кольорове волосся. Потім я розглядала світлини яскравого волосся в мережі, обирала собі колір між синім та рожевим. І от маю рожеве волосся.
Спершу люди звертали увагу на колір мого волосся. Особливо в Луцьку. Люди смикалися в черзі, розглядали мене в маршрутці. Там все яскравіше сприймається як «вау».
Наші рішення керуються гормонами та емоціями. Це все одно вибір свідомості, нашого тіла. Можливо, ми й не контролюємо його повністю, але це не містичні речі, а цілком прості в поясненні.
Намагаюся близько до серця не брати критику, але це залежить і від людини, яка її мені дає. Якщо це професіонал, якому я довіряю, то це причина попереживати. Адже його критика має якесь підґрунтя і я зробила щось не так. Коли це просто хтось невідомий написав, це проходить повз.
Є рішення, які хотілося б змінити в минулому, але тоді я б не була зараз тут. А мені тут подобається. Звичайно, в минулому коїлися помилки, але вони тебе навчили чогось. Помилки, з яких роблять висновки, та які потім не повторюють — найкращий досвід, який ти можеш отримати. В епоху нашого технологічного світу з засиллям штучного інтелекту, помилка — це те єдине, що відрізняє людину від робота. Роботи не здатні на несвідомі вчинки, на відміну від людей, якими керують емоції та їхнє власне тіло. Помилки — це якраз такі речі, які робляться несвідомо, які виходять з-під контролю.
Якось влітку я поверталася з Болгарії через туристичні маршрути Румунії. Багато літніх румунок від шістдесяти років носили кольорове волосся. Круто, коли старші люди дозволяють собі кольорове волосся. Потім я розглядала світлини яскравого волосся в мережі, обирала собі колір між синім та рожевим. І от маю рожеве волосся.
Спершу люди звертали увагу на колір мого волосся. Особливо в Луцьку. Люди смикалися в черзі, розглядали мене в маршрутці. Там все яскравіше сприймається як «вау».
Наші рішення керуються гормонами та емоціями. Це все одно вибір свідомості, нашого тіла. Можливо, ми й не контролюємо його повністю, але це не містичні речі, а цілком прості в поясненні.
Намагаюся близько до серця не брати критику, але це залежить і від людини, яка її мені дає. Якщо це професіонал, якому я довіряю, то це причина попереживати. Адже його критика має якесь підґрунтя і я зробила щось не так. Коли це просто хтось невідомий написав, це проходить повз.
Є рішення, які хотілося б змінити в минулому, але тоді я б не була зараз тут. А мені тут подобається. Звичайно, в минулому коїлися помилки, але вони тебе навчили чогось. Помилки, з яких роблять висновки, та які потім не повторюють — найкращий досвід, який ти можеш отримати. В епоху нашого технологічного світу з засиллям штучного інтелекту, помилка — це те єдине, що відрізняє людину від робота. Роботи не здатні на несвідомі вчинки, на відміну від людей, якими керують емоції та їхнє власне тіло. Помилки — це якраз такі речі, які робляться несвідомо, які виходять з-під контролю.
Красиве = суб'єктивне
Мене надихають красиві речі. Це не важлива потреба, але краса довкола створює відповідну атмосферу. Що вважати красивим — суб'єктивне питання. Адже ugly design теж можна вважати гарним. Просто у своєму власному значенні та контексті. Трешові речі теж надихають, вони по-своєму цікаві.
Глобально зміст перемагає над формою. Та щоб зрозуміти зміст, потрібно зачепитися за гарну форму. Як знайомство з людиною. Спершу людина приваблює тебе зовнішньо, ні про який внутрішній світ не йде мова. І лише коли ти пізнаєш її внутрішній світ, зовнішність стає не важливою. Схожий процес під час вибору книжок. Ти ніколи не дізнаєшся, наскільки важливий зміст тієї чи іншої книжки, якщо вона не привабить тебе достатньо, щоб взяти її до рук.
Розуміння красивого змінюється постійно. Це не різкі щоденні зміни, але Каті на першому курсі академії та Каті зараз подобаються зовсім різні речі. Людина живе, розвивається, нарощує новий досвід — відповідно в неї змінюються смаки та бачення. Це плавний процес.
Мене надихають красиві речі. Це не важлива потреба, але краса довкола створює відповідну атмосферу. Що вважати красивим — суб'єктивне питання. Адже ugly design теж можна вважати гарним. Просто у своєму власному значенні та контексті. Трешові речі теж надихають, вони по-своєму цікаві.
Глобально зміст перемагає над формою. Та щоб зрозуміти зміст, потрібно зачепитися за гарну форму. Як знайомство з людиною. Спершу людина приваблює тебе зовнішньо, ні про який внутрішній світ не йде мова. І лише коли ти пізнаєш її внутрішній світ, зовнішність стає не важливою. Схожий процес під час вибору книжок. Ти ніколи не дізнаєшся, наскільки важливий зміст тієї чи іншої книжки, якщо вона не привабить тебе достатньо, щоб взяти її до рук.
Розуміння красивого змінюється постійно. Це не різкі щоденні зміни, але Каті на першому курсі академії та Каті зараз подобаються зовсім різні речі. Людина живе, розвивається, нарощує новий досвід — відповідно в неї змінюються смаки та бачення. Це плавний процес.
Авторка: Юлія Клебан
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Татарка
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Татарка
#людипоруч
Сподобалась стаття?
