#людипоруч
Іван Петрушенко: «Варто час від часу почитувати Арістотеля, який давно все придумав за нас»
Куратор курсу «Алгоритміка. Основи» та Senior Software Engineer / Tech Lead в Ring Ukraine з рівноцінною пристрастю розповідає і про алгоритми, і про поезію та філософію. Поговорили з ним про творчість у програмуванні, необхідність читання та діалоги зі студентами.
Задача з зірочкою

Безперечно, все закладається у дитинстві. В цьому плані я почав доволі пізно, коли у шостому класі натрапив на книгу «Один проти долі» Антоніна Згоржа про Бетховена, після якої успішність в школі значно виросла. Значно, бо була на дні, особливо з математики. Зрозумів, що проблема будь-якої самореалізації — це проблема концентрації. І якщо я в 11 років міг сконцентруватися на 2 дні, щоб вирішити задачу з зірочкою, значить, перестань, Іванко, хникати в 27. Закатав рукава і вперед.

Після восьмого класу вступив до Херсонського фізико-технічного ліцею. Там отримав хороший фундамент, заклав основу на те, щоб вчитися самому. Ніколи не забуду викладачів фізики, математики, історії. Нещодавно мій сусід по парті, Віктор Клочков, у якого я списував на контрольних, отримав PhD з фізики в Німеччині та вже встиг попрацювати над адронним колайдером, що поблизу Швейцарії (CERN). От такий ліцей. Там мені прищепили свободу мислення і почуття власної індивідуальності. Після того вже ніколи не хотілося жити за якимось нормативом, так як всі. Навпаки, почав дослухатися до себе. Як казав Сковорода «пізнай себе» і відповідно до того, що є ти, вибудовуй своє життя, а не приміряй «чужі костюми».

Далі вступив на факультет кібернетики КНУ, і вже з третього курсу почав працювати на проєкті компанії Dell. Після закінчення інтернатури отримав офер. Пощастило з командою і тім-лідом, кожен з них був цікавою особистістю.


Потім в моєму житті з'явився Ring.

Реалізація

Радію, що вдалося потрапити в компанію Ring на самому початку, коли на чолі з Кірою Рудик працювало близько 10 людей. Наша задача була в тому, щоб додати штучний інтелект в дверний дзвінок, тим самим збільшивши безпеку власника та сусідів. Зараз в компанії більше тисячі співробітників. Рік тому Amazon придбав Ring за мільярд доларів.

Для мене питання реалізації дуже цікаве. Скільки себе пам'ятаю, завжди хотілося бути реалізованим – наскільки це взагалі можливо в людському житті. Маю довжелезний список того, що хотів би ще вивчити, чим би хотів ще зайнятися. Але навіть не знаходжу часу довчити англійську так, щоб мати змогу читати не лише computer science книжки, а й Шекспіра в оригіналі (дякуючи моїй викладачці Юлії Любці, ситуація стає кращою). А музика? Повинна інтелігентна людина вміти грати на якомусь інструменті чи ні? Боюся не встигнути, тому все частіше відмовляюся від несуттєвого.

Філософія програміста

Програміст – це творча професія. Перед тобою є білий екран, як перед письменником листок, і ти з нічого створюєш щось. Це можуть бути self-driving cars, мобільні додатки, Google search і тд. Предметна область величезна і багатошарова, що вимагає дисципліни. Ти маєш «виписуватись», постійно читати/писати код. Поєднувати, переплітати життя і роботу я ще не навчився. Коли ти не можеш спокійно засісти на день, бо тобі тобі треба зробити те і те, то ти собі прикриваєш краник.

Програмування межує з математикою і філософією. Люди здавна розв'язували та придумували різні алгоритми. Ситуація кардинальним чином змінилася в ХХ столітті, коли на передній план вийшли такі проблеми, існування рішення яких було під питанням. Справді, одне діло — довести існування алгоритму, де можна просто показати послідовність кроків, і зовсім інше — довести його відсутність. Для цього потрібно точно знати, що таке алгоритм. Неіснування чого ми доводимо? Визначення поняття алгоритму стало ключовою проблемою в 20-x роках. Цим питання займались логіки, математики, філософи, в процесі його вирішення і виникли комп'ютери. В цьому проглядається багатошаровість професії, її велика кількість рівнів абстракції. І наскільки глибоко ти вирішиш в них розібратись залежить лише від тебе.

Як на мене, то програмістам, як і більшості людей взагалі, важливо вміти три прості речі: писати (програмувати), читати і говорити. Поясню.

Допоки людина не може побудувати послідовність висновків, 5-6 речень зв'язаних між собою, з чітким наведенням фактів і прикладів — вона не мислить (програміст, в свою чергу, не зможе написати відповідний код). Поки ми не можемо після прочитання тексту в кількох реченнях передати основну думку, сюжет, тип аргументації — ми не вміємо читати. Поки ми не можемо чітко пояснити свою позицію — ми не вміємо говорити. Шкода, що на цьому не загострюють увагу в наших школах, хоча такі університети як Стенфорд, MIT та Оксфорд це культивують.

Мені завжди дуже боліли постаті, які прийшли в нашу культуру з даром, з хистом, з душею, а про них ніхто не пам'ятає. От де справжня біда: ми культура настільки не тривкої пам'яті, у нас кожне нове покоління починає з нуля, ніби дня вчорашнього не було. Чому ніхто не говорить про Віктора Глушкова? Ось хто справжній геній. В 30 років довів п'яту проблему Гільберта, а потім заснував нову галузь, в якій я і працюю. Люди моляться на Ілона Маска, і не мають жодного уявлення, хто ходив по тим же вулицям, що і вони.

Хоча б п'ять сторінок

Не так давно мене зачепила репліка колеги по роботі, який є в рази кращим програмістом, ніж я. Навіть після складного робочого дня він намагається знайти час аби «прочитати хоча б пять сторінок». Це надихає. Мені взагалі близькі цитати в дусі: «У бідних людей великі екрани, у багатих — великі бібліотеки» або «люди, які читають книги, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор».

Щодо літератури, то технічна йде окремим списком, а от серед художньої мої улюблені письменники — це Оксана Забужко, Герман Гессе, Любко Дереш, Андрій Любка. Мені імпонує все, що вони пишуть. Водночас, коли їх слухаєш та читаєш, то відчуваєш якусь неспівмірність себе з ними, що мотивує доростати.

Одного разу познайомився з дівчиною, яка була родом з Ірану. Вона виступала в національному балеті. Так от розмова по-справжньому завязалася лише тоді, коли пригадав один з улюблених віршів, який так і називається — «Іранка». Поезія об'єднує.
Мітки на карті

Я зовсім не дитина асфальту, адже більшість часу в дитинстві проводив на селі, в Житомирській або Херсонській області. Дуже вдячний за це батькам. Мені здається, це гарно впливає як на розвиток, так і на здоров'я дитини. Мабуть, тому хотів би мати зараз власну ділянку і бути ближчим до землі.

Я доволі часто подорожую сам, не потребую компанії. Моє коло друзів вже сформоване. З одним зі своїх давніх товаришів, Кирилом Пономаренком, ми вчилися в одному класі. Тепер в Києві можемо не бачитися декілька місяців, але коли зустрічаємося, то наче лише вчора бачились.

Моє улюблене місто — Херсон. Не люблю, коли люди зневажливо ставляться до рідних міст, а є такі, що навіть соромляться. От в Херсоні є все для щастя: від красивих дівчат до моря, Дніпра, лісу і найбільшої в Європі пустелі. А от на другому місці в мене Лондон, бо там, що не будівля, то або бар, або книгарня :)

Попри те, що я часто подорожую, я дуже домашня людина. Для мене найкраще – це коли лягаєш увечері, знаючи, що завтра сам і можна читати, медитувати, проходити онлайн-курси, програмувати, дивитися кіно, нікого не бачити. Часом просто треба охолонути. В цьому також допомагає спорт, я з дитинства люблю бокс. В моїх улюблених фільмах головні герої завжди вміли за себе постояти, наприклад, раджу подивитись Good Will Hunting.

Проджектор

Уже минуло до десяти моїх випусків в Проджекторі — я почав викладати три роки тому, щойно приєднався до Ring. Викладання імпонувало з дитинства. У мене в сім'ї на одне покоління хтось точно був викладачем.

Пам'ятаю, на першому спільному з Дмитром Кордубаном випуску я сам ще був трохи студентом. Ми читали по черзі, і я мав змогу відвідувати його лекції — це був кайф. Він заклав той фундамент, на якому побудований курс.

Зараз набагато легше викладати, ніж на початку. Як правило, я рідко спав в ніч перед заняттям, адже підготувати цікаву лекцію на три години — дуже складно. Акцент на слові «цікаву». Нудні, зарозумілі лекції вже всім набридли.

Найбільше подобається вести діалог зі студентами, коли вони ще не знають, як прийти до потрібних відповідей. Ти допомагаєш їм знайти цю дорогу. Це важко, але після курсу вони виходять, як після концерту «Океану Ельзи» — стомлені та щасливі.

Система є не повноцінною, якщо в неї не привносити розвиток, вона приречена на загибель.
«Можна мати гнучкий та гострий розум незалежно від того, що ти вивчаєш»

Не вірю в розподіл на гуманітаріїв та технарів. Коли я вів інтернатуру в першій компанії, до мене в групу прийшла дівчина з філології. Вона отримала відповідний диплом, але вирішила перекваліфікуватися. За кілька років стала керівницею повноцінної тех-команди. На курсі теж чимало людей з інших професій, але їм все вдається. Ще один приклад — це мій колишній CTO з Dell. Він не ходив ні до школи, ні до університету. Все сам :)

Раніше у мене було зверхнє ставлення до гуманітаріїв, яке згодом змінилося, після знайомства з представників інших професій. Я просто зрозумів, що до істини, як такої, можна прийти різними шляхами і мати гнучкий та гострий розум незалежно від того, що ти вивчаєш.

Існує класна теорема в математиці, яка показує зв'язок між математикою і життям — це теорема Геделя. Вона вплинула на розвиток не лише комп'ютерних наук. Узагальнено вона звучить так: в рамках будь-якої замкнутої системи існують твердження, які не можна довести засобами цієї системи. Розгортаючи цю думку, можна прийти до того, що система є не повноцінною, якщо в неї не привносити розвиток, вона приречена на загибель. Мені імпонує ця думка про постійний розвиток, рух вперед і пошук нового, але з обертанням голови назад, на Арістотеля і компанію.

Авторка: Юлія Клебан
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Puncher Boxing Club
#людипоруч
Сподобалась стаття?