Для роботи над зіном ми створили видавничу групу, в якій обговорювали завдання та проблеми проєкту. Вигадували купу ідей для оформлення і верстки зіну, якими були дуже натхненні. Але потім наступав момент «очікування — реальність», тому не всі ті крейзі ідеї, що нам подобалися, втілилися в життя.

Це повноцінна історія, а не просто набір ілюстрацій. Наш герой з обкладинки заснув на вписці, і всередині журналу розгортається історія його багатостраждального сну :) Родзинкою сонника є інтерактивні елементи, які допоможуть зазирнути в ту іншу реальність сну, а також сюрприз-подарунок всередині.

За рекомендацією кураторки Варвари Перекрест, ми організували брейншторм для максимального залучення читача. Так в зіні з'явилися не лише стікери, а й вручну надруковані плакати. Замість нумерації сторінок ми бачимо час на електронному годиннику, такий собі таймлайн справжнього сну. На початку зіна ти ніби засинаєш, бачиш різні божевільні сни, навіть іноді прокидаєшся. Вся ця історія читається графічно.

Ми усією групою продумували цікаві деталі та ходи, щоб журнал не став «одноразовим чтивом». У багатьох ілюстраціях є гном, у різній подобі та формі — провідник у сновидіннях, умовна позначка сну. Є навіть сторінки-стопери, які позначають «перервану фазу сну» — або ранкові надто активні сміттєвози, або літні комарі.
Також всередині плакати ручного друку, які ініціативна група друкувала в майстерні ОМШ, за що їм усім велике дякую.

Наша команда мала менеджити весь процес і вирішувати організаційні питання, зібрати все докупи, надрукувати і доставити готовий продукт.
Я займалася версткою й особливо відчула дух спільної справи. Найбільше запам'ятався момент, коли ми отримали коментарі від кураторки Варвари, щоб покращити нашу роботу. Хоча часу було мало, та протягом дня всі (а це 10 людей) швидко переробили та надіслали мені свої файли. Словом, в кожної в цьому проєкті була своя сфера відповідальності, і кожна цю відповідальність відчула і виклалася на 100%.

Ілюстрації для сонника. Анна Карнаух, Богдана Робочек, Еля Лущик, Оксана Курмаз.

Обожнюю це відчуття адреналіну, яке постійно присутнє з тобою на курсі — спочатку ти хапаєшся за голову і панікуєш від усвідомлення обсягу роботи, потім в істериці намагаєшся зібратися з думками і налагодити комунікацію з командою, згенерувати купку ідей, зробити план, розподілити завдання, потім мчить процес і веселощі, а наприкінці приходить відчуття кайфу і задоволення від результату. Іноді від першого до останнього пункту проходить всього одна година!