Я — UX Writer. Це спеціальна людина в дев-команді, яка підбирає слова для інтерфейсів. Усі слова. Від найдрібніших підказок до навігації, кнопок, сторінок 404 і так далі до нескінченності.
UX райтинг — це не стільки про текст, скільки про складання пазлів. Наприклад, спробуйте назвати кнопку, яка дозволяє користувачеві закрити поточне вікно, щоб пізніше повернутися на сторінку АБО відредагувати інформацію, яку вони щойно ввели. Одна кнопка. Щасти.
UX райтинг — досить нова сфера. Знадобилося десятиліття, щоб зрозуміти, що дизайнери не готові працювати зі словами, а копірайтери мають дуже розмите поняття про UX та розробку.
Як будь-яке нове явище, UX райтинг повільно нарощує попит і починає звучати «сексі» (вибачте) для широкого загалу. Все більше райтерів помічають, що реклама та статті не так задовольняють бажання креативити, як створення продуктів. А ще за це платять більше.
Кажу, як є.
Я бачу три категорії райтерів. Ті, хто наважуються вийти із зони копі-комфорту, відкривають для себе UX і запитують, як зробити перший крок та потрапити в команду дизайнерів. З іншого боку є дизайнери, які вивчають контент-частину, тому що хтось таки повинен це робити. І копірайтери, які займаються UX райтингом інтуїтивно та хаотично, тому що не знають, що тут відбувається і чому.
Ця сфера особливо актуальна для масового, потужного, але ще молодого українського ринку програмного забезпечення. В Україні працюють блискучі дизайнери та розробники, які створюють продукти, що легко відкушують шматки венчурних капіталів з Кремнієвої долини. Ось лише кілька прикладів українських продуктів: Grammarly, Preply, CleanMyMac, Setapp, Looksery (куплені Snap Inc.), TemplateMonster та інші.
Щоб підтримати попит на талановитих спеціалістів, ці ж спеціалісти створили надзвичайний навчальний центр у Києві — школу Projector. Кілька років тому вони запросили мене виступити на конференції. Потім ще на одній. Згодом я прочитала декілька власних лекцій про виникнення UX райтингу. Нарешті, я записала
онлайн-лекцію про Lorem Ipsum та про те, наскільки він паршивий. Думаю, це і підштовхнуло мене до цієї думки: