#людипоруч
Всеволод Дьомкін: «Розвиток технологій не змусить людину жити більш усвідомлено»
Всеволод — lisp-програміст, один з організаторів перших TEDx в Україні.
Сім років викладав у КПІ, був Technical Lead та створив NLP-команду у Grammarly, зараз викладає на курсі Data Science. Natural language processing у Projector. У вільний час досліджує теми, пов'язані з комп'ютерними науками, обробкою мов і машинним навчанням.
Сім років викладав у КПІ, був Technical Lead та створив NLP-команду у Grammarly, зараз викладає на курсі Data Science. Natural language processing у Projector. У вільний час досліджує теми, пов'язані з комп'ютерними науками, обробкою мов і машинним навчанням.
Технології
Перекладаю мову людини на мову, зрозумілу комп'ютеру. Щоб, наприклад, ви попросили у робота принести ручку, і він її приніс.
Раніше люди вірили, що наука вирішить усі проблеми людства. Але коли ми перемогли одні хвороби, з'явилися інші. Розвиток технологій не змусить людину жити більш усвідомлено і не вплине на моральність. Є люди, які бачать у технологіях філософський підтекст, але думаю, ця тема вже відійшла на другий план.
У наш час в школі ми не розуміли, куди йти, чим займатися, тому що нас до цього не готували. Якраз при вступі в університет зрозумів, що зовсім не готовий, довелося наздоганяти уже в процесі. Зацікавився технологіями по-справжньому тоді, коли вже почав навчатися в КПІ. Ніколи не сумнівався у своєму виборі, мені це подобається.
Хочу, щоб мої діти зробили усвідомлений вибір вже до кінця школи — розкрили свої таланти і мали можливість їх далі реалізовувати.
Зараз у молоді є вибір, є набагато більше можливостей для розвитку і розуміння, що з цими можливостями робити.
Перекладаю мову людини на мову, зрозумілу комп'ютеру. Щоб, наприклад, ви попросили у робота принести ручку, і він її приніс.
Раніше люди вірили, що наука вирішить усі проблеми людства. Але коли ми перемогли одні хвороби, з'явилися інші. Розвиток технологій не змусить людину жити більш усвідомлено і не вплине на моральність. Є люди, які бачать у технологіях філософський підтекст, але думаю, ця тема вже відійшла на другий план.
У наш час в школі ми не розуміли, куди йти, чим займатися, тому що нас до цього не готували. Якраз при вступі в університет зрозумів, що зовсім не готовий, довелося наздоганяти уже в процесі. Зацікавився технологіями по-справжньому тоді, коли вже почав навчатися в КПІ. Ніколи не сумнівався у своєму виборі, мені це подобається.
Хочу, щоб мої діти зробили усвідомлений вибір вже до кінця школи — розкрили свої таланти і мали можливість їх далі реалізовувати.
Зараз у молоді є вибір, є набагато більше можливостей для розвитку і розуміння, що з цими можливостями робити.
TEDx
Стояв у витоків TEDxKyiv, був одним з організаторів перших 5 чи 6 подій. Зараз підтримую зв'язок з командою, але більше не займаюся цим, на це потрібно справді багато сил.
Коли я побачив перші відео TED, подумав — клас, жаль у нас ніколи такого не буде. Але потім у 2009 році з'явився TEDx і я зрозумів, що треба підключитися.
Вийшло все спонтанно — спочатку приєднався до команди з 7 людей, а потім потихеньку залишилося лише нас двоє. Ми не хотіли кидати справу на півдорозі і все закрутилося.
Насправді я не та людина, яка легко щось починає з нуля, заходить такий кудись і каже: «Ми зробимо ось цей крутий проект! Усе вийде!»
Є лідер, а є людина, яка перша приєднується і каже: «Я тобі допоможу». Потім приєднуються інші. Це про мене, я — другий номер, і у такій ролі мені краще і простіше. У лідера одна ціль — бігти вперед. Для другого номера — підтримувати і направляти. Для мене слава — не головна мотивація, я цілком комфортно відчуваю себе «в тіні».
Мені подобаються лекції TED про роботу з мозком, технології і розуміння, як усе в світі працює. Декілька виступів, які найбільше сподобалися:
• Jaime Lerner: A song of the city, це про інновації на прикладі транспортної системи в Курітібі в Бразилії.
• Janine Benyus: Biomimicry in action, як за допомогою технологій відтворити природні процеси.
• VS Ramachandran: 3 clues to understanding your brain, лекція про нейробіологію.
Якби я виступав на TEDx, я б розповів про програмування на мові lisp, чому це цінно, чому це цікавіше і краще, ніж програмування на масових мовах типу Java чи JavaScript.
Мейнстрімове програмування — це як збірка конструктора лего. З кубиків можна побудувати все, що потрібно. Але у них є конфігурація, яку не змінити. А от програмування на lisp — це наче тонкий процес ліпки з глини. Людина, яка працює з конструктором, може відтворити будь-що, дотримуючись інструкції. А керамічні вироби унікальні, їх форму не так легко повторити. Тому масове програмування тяжіє до варіанту «лего», тут простіше щось передбачити. А якщо хочеться творчості — lisp більш захоплива штука.
У роботі подобається стан flow, чи «потоку». У нього дуже важко себе спеціально примусити увійти — потрібен час і щоб ніхто не відволікав. Якщо гарно налагоджена робота в команді і це команда однодумців, тоді одна людина підтягує іншу і так далі — у цьому ще одна цінність взаємодії. Коли у вас гарні відносини та розуміння один одного — тоді ви працюєте один для одного. А це приємніше і простіше, ніж для себе. Виникає синергія.
Стояв у витоків TEDxKyiv, був одним з організаторів перших 5 чи 6 подій. Зараз підтримую зв'язок з командою, але більше не займаюся цим, на це потрібно справді багато сил.
Коли я побачив перші відео TED, подумав — клас, жаль у нас ніколи такого не буде. Але потім у 2009 році з'явився TEDx і я зрозумів, що треба підключитися.
Вийшло все спонтанно — спочатку приєднався до команди з 7 людей, а потім потихеньку залишилося лише нас двоє. Ми не хотіли кидати справу на півдорозі і все закрутилося.
Насправді я не та людина, яка легко щось починає з нуля, заходить такий кудись і каже: «Ми зробимо ось цей крутий проект! Усе вийде!»
Є лідер, а є людина, яка перша приєднується і каже: «Я тобі допоможу». Потім приєднуються інші. Це про мене, я — другий номер, і у такій ролі мені краще і простіше. У лідера одна ціль — бігти вперед. Для другого номера — підтримувати і направляти. Для мене слава — не головна мотивація, я цілком комфортно відчуваю себе «в тіні».
Мені подобаються лекції TED про роботу з мозком, технології і розуміння, як усе в світі працює. Декілька виступів, які найбільше сподобалися:
• Jaime Lerner: A song of the city, це про інновації на прикладі транспортної системи в Курітібі в Бразилії.
• Janine Benyus: Biomimicry in action, як за допомогою технологій відтворити природні процеси.
• VS Ramachandran: 3 clues to understanding your brain, лекція про нейробіологію.
Якби я виступав на TEDx, я б розповів про програмування на мові lisp, чому це цінно, чому це цікавіше і краще, ніж програмування на масових мовах типу Java чи JavaScript.
Мейнстрімове програмування — це як збірка конструктора лего. З кубиків можна побудувати все, що потрібно. Але у них є конфігурація, яку не змінити. А от програмування на lisp — це наче тонкий процес ліпки з глини. Людина, яка працює з конструктором, може відтворити будь-що, дотримуючись інструкції. А керамічні вироби унікальні, їх форму не так легко повторити. Тому масове програмування тяжіє до варіанту «лего», тут простіше щось передбачити. А якщо хочеться творчості — lisp більш захоплива штука.
У роботі подобається стан flow, чи «потоку». У нього дуже важко себе спеціально примусити увійти — потрібен час і щоб ніхто не відволікав. Якщо гарно налагоджена робота в команді і це команда однодумців, тоді одна людина підтягує іншу і так далі — у цьому ще одна цінність взаємодії. Коли у вас гарні відносини та розуміння один одного — тоді ви працюєте один для одного. А це приємніше і простіше, ніж для себе. Виникає синергія.
Розум
Поняття «розуму» чи «розумності» — дуже відносне. IQ, яким, здавалося б, оцінюють розум — ніяк не підтверджена міра. Як можна його виміряти? Хтось може бути розумним в одному, і менш розумним у іншому аспекті.
Розум — це динамічна штука, яку можна тренувати, якщо хочеться. В один момент часу можна бути «менш розумним», а через рік можна стати «більш розумним». Усе відносно і завжди знайдеться хтось розумніший за тебе.
Є така обумовленість розуму — «те, що думаю я, правильно». Це можна порівняти з музикантами, у яких ідеальний слух. Там, де інші не чують, вони чують фальш і їх коробить. Зі слухом це зрозуміло, там є чітка градація. А в плані розуму еталону немає. Ти зробив дурість чи ні? Хто знає. Усе відносно обставин. Одна річ у якійсь ситуації може бути дурістю, а в іншій це досить розумне рішення.
Завжди думав, що я інтроверт. І в принципі й зараз так вважаю. Але останнім часом багато комунікую з людьми. І чим більше спілкуюся, тим це природно стає легше. Раніше навіть якщо потрібно було забронювати місце у перукарні — просив дружину. Зараз якщо мені скажуть зателефонувати, наприклад, президенту, я візьму трубку і легко подзвоню.
Більше заряджаюся від часу наодинці, коли займаюся тим, що подобається. І спілкування теж люблю, хоча воно й забирає енергію.
Багато людей змінюють моє ставлення до життя. Це непомітний процес — переймаєш щось поступово, і з часом можна сказати, що хтось тебе справді змінив. Але не може такого бути, що людина сказала якесь одне слово і ти одразу: «Тааак, я зрозумів життя».
Зараз маю декілька аспектів життя, які ніяк не вдається ефективно поєднати між собою. Зранку везу дітей до школи, потім у мене є 2-3 години, коли я можу працювати, потім знову організаційні справи. Мій день розділений на шматки, і я поки що не знаю, як їх склеїти. Деколи страждає робота, деколи інші речі, інколи погоджуєшся на все, а потім страждаєш від цього. Поки що я не майстер балансування, але стараюся обирати найважливіше.
Пол Грем, засновник Y Combinator, у есе «Maker's Schedule, Manager's Schedule» гарно пояснив, що мейкерам потрібно мати довгі безперервні проміжки часу, коли їх ніхто не турбує і вони концентруються на своїй справі. А менеджерам достатньо по півгодини, щоб швидко вирішувати питання. Тому менеджери часто не розуміють мейкерів, і навпаки. Так само важко, коли ти поєднуєш ці дві ролі в собі.
З програмістами таке часто — сидить програміст, у нього в голові повно формул, фігур, підходить менеджер і запитує якесь незначне питання, а у програміста все розвалюється і йому потрібна година, щоб увійти у попередній ритм.
Поняття «розуму» чи «розумності» — дуже відносне. IQ, яким, здавалося б, оцінюють розум — ніяк не підтверджена міра. Як можна його виміряти? Хтось може бути розумним в одному, і менш розумним у іншому аспекті.
Розум — це динамічна штука, яку можна тренувати, якщо хочеться. В один момент часу можна бути «менш розумним», а через рік можна стати «більш розумним». Усе відносно і завжди знайдеться хтось розумніший за тебе.
Є така обумовленість розуму — «те, що думаю я, правильно». Це можна порівняти з музикантами, у яких ідеальний слух. Там, де інші не чують, вони чують фальш і їх коробить. Зі слухом це зрозуміло, там є чітка градація. А в плані розуму еталону немає. Ти зробив дурість чи ні? Хто знає. Усе відносно обставин. Одна річ у якійсь ситуації може бути дурістю, а в іншій це досить розумне рішення.
Завжди думав, що я інтроверт. І в принципі й зараз так вважаю. Але останнім часом багато комунікую з людьми. І чим більше спілкуюся, тим це природно стає легше. Раніше навіть якщо потрібно було забронювати місце у перукарні — просив дружину. Зараз якщо мені скажуть зателефонувати, наприклад, президенту, я візьму трубку і легко подзвоню.
Більше заряджаюся від часу наодинці, коли займаюся тим, що подобається. І спілкування теж люблю, хоча воно й забирає енергію.
Багато людей змінюють моє ставлення до життя. Це непомітний процес — переймаєш щось поступово, і з часом можна сказати, що хтось тебе справді змінив. Але не може такого бути, що людина сказала якесь одне слово і ти одразу: «Тааак, я зрозумів життя».
Зараз маю декілька аспектів життя, які ніяк не вдається ефективно поєднати між собою. Зранку везу дітей до школи, потім у мене є 2-3 години, коли я можу працювати, потім знову організаційні справи. Мій день розділений на шматки, і я поки що не знаю, як їх склеїти. Деколи страждає робота, деколи інші речі, інколи погоджуєшся на все, а потім страждаєш від цього. Поки що я не майстер балансування, але стараюся обирати найважливіше.
Пол Грем, засновник Y Combinator, у есе «Maker's Schedule, Manager's Schedule» гарно пояснив, що мейкерам потрібно мати довгі безперервні проміжки часу, коли їх ніхто не турбує і вони концентруються на своїй справі. А менеджерам достатньо по півгодини, щоб швидко вирішувати питання. Тому менеджери часто не розуміють мейкерів, і навпаки. Так само важко, коли ти поєднуєш ці дві ролі в собі.
З програмістами таке часто — сидить програміст, у нього в голові повно формул, фігур, підходить менеджер і запитує якесь незначне питання, а у програміста все розвалюється і йому потрібна година, щоб увійти у попередній ритм.
Навчання
Викладач у школі повинен в першу чергу показувати приклад поведінки, людських якостей, а не передавати знання чи навики. У Проджекторі акцент на іншому. Тут ніхто не вчить нікого жити. Викладачі — це реалізовані у своїй сфері люди, спеціалісти, які можуть поділитися досвідом. Вони не переказують з книг, у них в голові своя книга. У цьому й цінність Проджектора — люди, які дають щось унікальне, те, чого ні в кого немає.
Є харизматичні викладачі, які на першому занятті надихають і показують, який крутий предмет, але потім, якщо у них немає цілеспрямованості та дисципліни дійти до кінця — ти розчаровуєшся, не розумієш, куди це все йде. Краще менш натхненно, але дисципліновано.
Моє перше заняття як викладача — це мандраж і спітнілі долоні. Ці речі швидко забуваються, мозок не любить щось таке згадувати.
З точки зору викладання зараз — боюся не виправдати очікування людей, які приходять на курс. Хочеться, щоб не було такого, що я міг зробити більше, але не зробив.
А взагалі боюся зробити такі речі, що погано вплинуть на інших людей, заподіяти шкоду через свої дії. Різні ситуації бувають, і вести себе адекватно і правильно не завжди можливо. Зробити якусь дурість і заподіяти комусь біль — це те, чого б я не хотів робити.
Чого не варто боятися, так це бути собою, робити ризиковані кроки, якщо ти справді віриш, що воно того варте. Зазвичай це завжди обертається гарним результатом. Не варто боятися вийти за рамки звичного, комфортного. Прямо як мотиваційні спікери кажуть.
Викладач у школі повинен в першу чергу показувати приклад поведінки, людських якостей, а не передавати знання чи навики. У Проджекторі акцент на іншому. Тут ніхто не вчить нікого жити. Викладачі — це реалізовані у своїй сфері люди, спеціалісти, які можуть поділитися досвідом. Вони не переказують з книг, у них в голові своя книга. У цьому й цінність Проджектора — люди, які дають щось унікальне, те, чого ні в кого немає.
Є харизматичні викладачі, які на першому занятті надихають і показують, який крутий предмет, але потім, якщо у них немає цілеспрямованості та дисципліни дійти до кінця — ти розчаровуєшся, не розумієш, куди це все йде. Краще менш натхненно, але дисципліновано.
Моє перше заняття як викладача — це мандраж і спітнілі долоні. Ці речі швидко забуваються, мозок не любить щось таке згадувати.
З точки зору викладання зараз — боюся не виправдати очікування людей, які приходять на курс. Хочеться, щоб не було такого, що я міг зробити більше, але не зробив.
А взагалі боюся зробити такі речі, що погано вплинуть на інших людей, заподіяти шкоду через свої дії. Різні ситуації бувають, і вести себе адекватно і правильно не завжди можливо. Зробити якусь дурість і заподіяти комусь біль — це те, чого б я не хотів робити.
Чого не варто боятися, так це бути собою, робити ризиковані кроки, якщо ти справді віриш, що воно того варте. Зазвичай це завжди обертається гарним результатом. Не варто боятися вийти за рамки звичного, комфортного. Прямо як мотиваційні спікери кажуть.
Київ
Любимо подорожувати з сім'єю. Були у європейських країнах, і в Африці, Індії, Америці. У будь-яку країну варто поїхати, це завжди цікаво. І по Україні теж дуже цікаво подорожувати. Якщо ти живеш лише в одному місці — це не те ж саме, коли ти побачив різні міста і культури.
Люблю Київ за людей, які поруч та за можливості, які він дає, за природу. Це місто, в якому я виріс, де є дуже багато моїх спогадів та вражень. Люблю сюди повертатися, люблю тут жити.
Звичайно, були можливості поїхати, але ми з дружиною вирішили, що хочемо залишитися тут. Хочемо, щоб можна було спокійно жити і не треба було нікуди звідси діватися. Траплялися моменти, коли було незрозуміло, що далі. Але є два варіанти — вкладатися у те, щоб тут все було добре, або вкладатися у те, щоб кудись їхати. Для себе ми вирішили, що будемо тут. Останні роки дали нам можливість впевнитись, що ми зробили цей вибір усвідомлено.
Любимо подорожувати з сім'єю. Були у європейських країнах, і в Африці, Індії, Америці. У будь-яку країну варто поїхати, це завжди цікаво. І по Україні теж дуже цікаво подорожувати. Якщо ти живеш лише в одному місці — це не те ж саме, коли ти побачив різні міста і культури.
Люблю Київ за людей, які поруч та за можливості, які він дає, за природу. Це місто, в якому я виріс, де є дуже багато моїх спогадів та вражень. Люблю сюди повертатися, люблю тут жити.
Звичайно, були можливості поїхати, але ми з дружиною вирішили, що хочемо залишитися тут. Хочемо, щоб можна було спокійно жити і не треба було нікуди звідси діватися. Траплялися моменти, коли було незрозуміло, що далі. Але є два варіанти — вкладатися у те, щоб тут все було добре, або вкладатися у те, щоб кудись їхати. Для себе ми вирішили, що будемо тут. Останні роки дали нам можливість впевнитись, що ми зробили цей вибір усвідомлено.
Авторка: Женя Каташинська
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: old Projector
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: old Projector
#людипоруч
Сподобалась стаття?
