#людипоруч
Дмитро Ліховий: «Я був креативним директором, а вирішив стати дизайнером»
Випускник першого набору Visual Communications Professium про бізнес, навчання та виклики перед собою.
Про бізнес

Коли потрібно було сказати команді: «Все, чуваки, я йду», зрозумів, що не можу цього зробити. Було хвилююче і дуже емоційно. З бізнесу не можна вийти безболісно. Це як розлучення. Не буває, щоб ти прокинувся зранку і думаєш такий — сьогодні ось розлучусь, а ввечері піду на тренування.

12 років я займався розробкою ігор, 7 років був креативним директором в digital-комунікаційному агентстві. Зранку займався рекламою, ввечері іграми.

Я не планував залишати бізнес, це вийшло само собою. Такий еволюційний крок. Я б сказав, перехід на новий рівень. Зараз мені хочеться нових викликів.

Останньою краплею стала поїздка в Берлін на екскурсії до продуктових компаній, агенцій та дизайн-студій. Коли дізнаєшся, як працюють в німецьких креативних компаніях, ти вже не можеш жити як раніше, та й не хочеш. Я звідти повернувся у повному шоці.

Гарну фразу почув у Євгена Черняка: «Кожна компанія — це потворна копія її творця».
Про навчання

У 17 років у мене була хрінова мотивація вчитися — щоб не потрапити в армію. Я пішов навчатися на менеджера в культурній сфері. Міг би стати директором будинку культури, музея чи зоопарка. Це був би пік моєї кар'єри.

Зараз дивлюся на студентів, яким 19-20 і думаю, як же по-іншому могло скластися життя, якби я прийшов сюди в такому віці.

Мої батьки не можуть зрозуміти, де я навчаюсь. Вже два місяці намагаюсь зібрати в голові нормальне пояснення, що таке візуальні комунікації. Поки кажу так — ми робимо світ зрозумілішим.

Ще влітку, коли готувався до екзамену, всі зрозуміли — це не жарти.

Не було чітких планів — кинути агентство і піти вчитися. Думав, що зможу поєднувати. Але те, що відбувається на навчанні — дуже точний вектор того, куди я хочу рухатися.

На професіумі нема такого — прийшов викладач, відчитав лекцію, зібрав речі і пішов. Тут нікому не наплювати. Багато фідбеку, багато експериментів викладачів з тобою і над тобою.

Я називаю методику професіуму «Емоційна гойдалка» — ти виходиш із зони комфорту, вискакуєш із себе, робиш дофіга, а потім кажеш собі: ух, клас! Я раніше взагалі такого не робив. А Саша каже: «Ну таке. Давай, типу, спробуй ще». І ти знову падаєш на саме дно. Потім підіймаєшся. Або ні.

У креативі постійний ризик. Створюєш нову ідею, якої ніколи не було і не знаєш, спрацює чи ні. Хоча багатьом людям подобається робити те, що вони робили 5 чи 10 років тому.

Деколи мені складно, тому що я ж не був дизайнером. Дивлюся на якийсь прийом із захопленням — о, це ж так цікаво, давайте це використаємо. А команда така — та це вже років 5 назад пройшло.

Дивишся на класні світові приклади і думаєш — блін, чому це зробив не я. Я теж так хочу. Це заряджає.
Про розвиток і успіх

Якщо подивитися з боку дизайнера, то креативний директор — його провідна зірка. Я був креативним директором, а вирішив стати дизайнером, тобто пройти цей шлях з самого початку.

Ми зробили 5 ігор і лише дві стали успішними. При цьому тупо ходити і розповідати всім, який ти класний, тому що в тебе вийшло. Тобі просто пощастило. Ти опинився в потрібному місці в потрібний час.

Знання, упертість, досвід, час та везіння — у підсумку у тебе щось-таки вийде.

Авторка: Женя Каташинська
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: офіс на Позняках

#людипоруч
Сподобалась стаття?