#людипоруч
Дмитро Буланов:
«Я художник з точки зору сприйняття світу»
Зустрінете Діму — хапайте його і розмовляйте про все на світі. У нас була година — дізналися про творчість, реп, фемінізм, виховання дітей і дизайнерів.

Дмитро Буланов — батько, куратор Visual Communications Professium, дизайнер, художник і щаслива людина.

Через роботу доводиться говорити про себе як про графічного дизайнера, але насправді я художник. Не в тому сенсі, що стою біля полотна у береті і малюю пейзажі. Я художник з точки зору сприйняття світу.

Дизайн став технічною частиною захоплення візуальним. Художник може без фільтру показувати своє бачення світу через картини, перформанси чи поезію. А графічний дизайн зі своїми правилами допомагає осмислити створене. Зробив айдентику — бачиш як вона працює вживу і на носіях, як люди реагують, чи приносить вона прибуток.

З дитинства улюбленим заняттям було малювати і щось вигадувати. Фантазія завжди працювала і я її активно розвивав. Дай мені в руки гудзик, я почну вигадувати собі цілі космоси і галактики.

Колись писав вірші із розряду тих, які є у кожного. Знаходиш, читаєш і думаєш — о боже, ніколи в житті нікому таке не покажу. Але тоді це здавалося геніальним.

На вулиці Двінській у Дарницькому районі взагалі було некайфово — типовий понурий спальний район. Ми лазили по будівництвам, бігали в кіоск за жуйками, робили кепси із залізних кришок. Дитинство в стилі індастріал.

А от у селі… Найкращі спогади — це коли я їздив до дідуся. Його будинок знаходився просто біля входу в величезний парк, навіть ліс і ми там пропадали все літо.
Брейк, впевненість і дизайн

Коли я був у шостому класі, ми переїхали з Дарницького до Солом'янського району. Усі друзі залишилися там, тому я замкнувся у собі, став «сірою мишкою». Одного разу мама каже: «Діма, я тут знайшла оголошення, брейк-дансу вчать». Це було в культурному центрі «Кияночка», з крутими викладачами (команда Soul-B). Хоч і провчився місяці два, а потім закинув, з брейком і з репом прийшла сміливість. Якщо на дискотеці станцював брейк — все, вся школа тебе поважає.

З новою компанією з'явилася впевненість і разом з тим розгільдяйство. В 11 класі зрозумів, що і не думав, що далі. І знову ж таки мама знайшла оголошення про школу реклами. Побачив там «Графічний Дизайн» і подумав — ммм, таке словосполучення цікаве, прикольне. Навіть близько не розумів, що це таке.

Василь Косів — людина, через яку у мене увімкнулося розуміння графічного дизайну. Коли я вчився в інституті реклами, він приїхав і провів тут лекцію. Усіх дизайнерів зігнали в актовий зал, лекція йшла години дві, і мені здавалося я один сидів із широко розплющеними очима і світився, тому що це було саме для мене.

На той час він викладав в Америці у ВУЗі, розумієте рівень? Показував свої роботи і чітко, ясно і захопливо розповідав про дизайн як засіб візуальної комунікації. З того часу з'явилося усвідомлення, що таке дизайн і я почав докопуватися до викладачів.

Раніше інтернет був іншим: «Мам, ти не будеш нікому дзвонити? — Ні». І ти береш ту карточку з дуже обмеженим лімітом, спочатку уважно обдумуєш на який сайт зайти, потім сидиш завантажуєш його п'ять хвилин, чекаєш і чекаєш, він завантажився, а потім — чооорт, це ж не те! Це загартовувало — ти розумів цінність інформації.
Дитяче
Дитяче — це щось максимально трушне, не заангажоване, без нальоту соціуму, правил суспільства. Якийсь період дитина росте у повній свободі, сприймає все дуже щиро, може запросто намалювати сварку чи бійку, емоції, побажання. З появою доньки все це стало відбуватися переді мною.

Якщо дитина щось намалювала і показує тобі, критикувати не можна. Зовсім. Потрібно не порівнювати з іншими, а просто оцінити і сказати — от ти молодець, оце прям класно. І мимохіть можна додати — знаєш, можна ще й тут щось домалювати.

Серед дорослих студентів у Проджекторі теж багато несміливих людей, які при жорсткій критиці будуть закриватися і комплексувати, а це не дозволяє кайфувати від процесу і справді захопитися.

Сім'я
Коли познайомився з дружиною, зрозумів, що далеко не ідеальний. Настя — та людина, для якої дуже важлива підтримка і участь, допомога людям. Навчився у неї всьому доброму і гарному.

Вважаю, що нашій доньці з нами пощастило як з батьками, оскільки ми дуже вільні і у широкому сенсі творчі люди, для яких головне — створювати, а не просто йти і заробляти гроші.

Донька малює, займається кінним спортом, знає про коней взагалі все, вчиться грати на скрипці, але робить лише те, що обирає сама. Ми не втілюємо через неї свої нереалізовані батьківські мрії і не нав'язуємо свої інтереси.

Намагаємося також не перезавантажувати — от прокинеться вона зранку, розуміє, що дуже втомлена, може й пропустити школу.

Фемінізм

Раніше про ці всі речі не замислювався. Є хлопчики, є дівчатка. Коли дружина стала вивчати питання фемінізму, до мене теж стало поступово доходити. Настя прихильниця цього руху не в плані радикальних речей, а в плані того, щоб люди ставилися до інших з повагою, незалежно від статі. Для мене це найголовніша цінність і ознака того, що фемінізм — це не перебільшення і не зашквар, а необхідна для суспільства в освіті і вихованні річ.

Коли дізнався про існування фемінізму, згадав усю несправедливість зі школи і вузу. Серед моїх знайомих були хлопці, які ставилися до дівчат, як до якогось «м'яса». Мене і тоді це бентежило, тому що я завжди був романтично налаштованою людиною і, хочеться вірити, порядною.

Я б виховував сина так, щоб він не ставився до дівчини як до «слабкої статі», а як до рівнозначної людини, до друга, не сприймав дівчат як об'єкт.

Впевнений, що людей потрібно виховувати на рівних, щоб дівчина знала, що її місце не «біля плити», і що їй не обов'язково працювати на якихось «жіночих» професіях. Як показує практика, немає жіночих чи чоловічих професій.

Коли люди не вільні, їм зручніше жити стереотипами. «Оце — жінка, я з нею роблю таке-то. Я — мужик, я п'ю пиво, дивлюся футбол, матюкаюся». Спеціально кажу про найпримітивніші речі, тому що на них все й будується. І на жаль більшість усім цим живе.

Освіта

Люди обирають тих, хто обіцяє вищу зарплату. Це говорить про систему цінностей — якщо для людини кількість грошей і заробіток — найголовніше питання, вони не думають ні про освіту, ні про культуру, ні про психологічне здоров'я.

Чим більше буде розумних, розвинутих, вільних і освічених людей — тим краще розвиватиметься економіка. Країна швидше «вистрілить», з'явиться багато нових технологій, професій, люди не будуть працювати у жахливих умовах.

Класична історія — у школі вимагали читати Достоєвського, Чехова, Тичину чи Шевченка. Не зустрічав людей, які б казали, що зі школи це все полюбили. Як правило, ми беремо ці книги у 20 з чимось років і аж тоді розуміємо, як це круто. Для мене Достоєвський став одним із найулюбленіших письменників, але як у школі можна було в принципі давати його читати, це важко для дитячої свідомості, яка лише формується. Щоб читати Достоєвського, потрібно трохи «хлебнуть этой жизни».

Якщо дітей не будуть муштрувати і примушувати зубрити, не нав'язувати, не сварити за непідготовлене домашнє завдання, а давати знання так, щоб зацікавити — так народиться захоплення.

Встигнути все

Хочеться робити одночасно багато речей. І я роблю.

Два роки тому вирішив працювати на себе і створив креативне бюро. У ньому я і круті люди, яких я підключаю до проектів. Вирішив назвати його своїм іменем — впевнився, якщо у тебе є відоме і знайоме ім'я, воно потім працюватиме на тебе.

Викладання. Ніколи не ставив перед собою ціль і не виявляв цікавості у викладанні. Випадково пішов один раз замінити дружину у приватній академії для дітей від 3 до 6 років. Мене помітили і запропонували працювати. Це був жорсткий експеримент — заходиш до цих маленьких дітей, двері зачиняються... і все, у тебе 45 хвилин, щоб щось зробити. Коли вдається усіх хоч якось всадити і не примусити, а привабити до малювання — це твоя особиста перемога.

Коли почав занадто занурюватися в роботу і залишати мало часу творчості, зрозумів, що відбираю у себе повітря. Тому став придумувати умовні челенджі — малювати самому і з донькою, грати на губній гармошці і кинути виклик другу. Зараз вигадав собі «1 poster 1 week»: кожного тижня (як правило, в останній день) я роблю постер і публікую його онлайн.

Творчість у широкому сенсі — невід'ємна частина мене. Навіть коли йду в кіно — це теж творчість. Я не просто споживач, якому потрібно розслабитися, я люблю розібрати фільм на частинки, виявити в ньому якісь сенси, дослідити техніку.

Сім'я як окрема творчість. Не варто будувати рожевих ілюзій, що сім'я — це суцільна гармонія і любов — звичайно, це неправда. Багато складнощів, конфліктів, побутових речей. Потрібно завжди шукати баланс між сім'єю та роботою. Якщо щось починає провисати — це впливає на все.

Живу вже років 5 з думкою, що хочу або сам виступати, або створити музичну групу. Хотів би реалізуватися як художник, ще, як не дивно, хочеться писати книги. Як художні повісті, так і пов'язані з професією.

Усі результати моєї діяльності зараз — і бюро, і проекти, і викладання (після курсу Fundamentals викладаю з Сашою Трегубом на Professium, і це теж новий виклик), і творчість, і мрії тримають мене в тонусі, у приємному передчутті, що попереду багато цікавого.

Свобода, іронія і маніакальний сміх
Захоплююся поетом-абсурдистом Даніїлом Хармсом як персонажем і особистістю. Він жив у жахливі часи, потрапив у заслання, помер від фізичного і психологічного виснаження в блокадному Ленінграді. Але при цьому всьому був фріком — жонглював життям і смислами. Носив із собою монокль-кулю у вигляді витріщеного ока. Коли вважав, що розмова стає нудною, непомітним рухом вставляв штучне око і розважався зніяковінням співрозмовника. І все це тоді, коли революція, війна, голод. У цьому є іронія і філософське ставлення до життя.

Якщо ти порядна людина, вболіваєш за справедливість і добро, важко жити у реальному світі, де закони працюють навпаки і все побудоване на брехні. Іронія якраз дозволяє це все хоч якось прийняти.

Сам ставлюся до життя з іронією. До всіх законів, які придумані в суспільстві, у політиці. Чому хтось там давно щось придумав, а я повинен зараз так робити?


Свобода — це відповідальність.

Подобається фраза виконавця Beck: «Всесвіт влаштований доволі химерним і безглуздим чином. Навіть у найнуднішому, блаженному спокої є хаос і маніакальний сміх. Мені здається, що музика, яка цього не відображає — нудна». Те ж саме можна сказати щодо дизайну, творчості, літератури, кіно — всього.

Якщо б я створював музичний гурт, це була б суміш блюзу і пост-панку з абсурдним гумором. Не зміг би на повному серйозі співати пісню про якісь високі почуття чи ще щось.

Найбезглуздіша річ, яку я чув — робити щось задля кар'єрного росту, досягнення успіху. Оці всі машини і будинки — кінцева ціль цих порад. Ніде не кажуть, що успіх — це внутрішнє щастя, внутрішня гармонія. Неважливо, є у тебе машина чи ні, ти просто всередині щасливий.

Авторка: Женя Каташинська
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: Контрактова площа

#людипоруч
Сподобалась стаття?