Як комунікаційникам розвивати світогляд: поради кураторки Global Marketing Communications

Щоб відчувати аудиторію. Коли українські компанії виходять на закордонний ринок, вони часто покладаються на власні ілюзорні уявлення. Їхні працівники здебільшого самостійно дізнавалися про тамтешнє суспільство тут, вдома. Саме тому потрібно досліджувати особливості чужого ринку постійно. Щоб у результаті добирати актуальний, влучний, близький для споживачів контент.

Щоб спрямовувати команду. Саме комунікаційники пояснюють особливості аудиторії своїй команді. У Reface мені доводилось аргументувати, чому того чи іншого формату варто уникати. Наприклад, щось прийнятне в Україні не можна використовувати у США. Для цього достатньо базового розуміння ситуації, яке все ж потрібно набути з часом.

Я не вірю людям, що вважають себе аполітичними. Вивчати новини країни, для якої ти працюєш, — це необхідність. Особливо, якщо йдеться про західні ринки, і особливо, якщо йдеться про США. Там багато неполітичних тем піднімаються саме в політичному просторі та врешті стосуються комунікацій напряму.

До прикладу, потрібно вивчати чутливі теми. Розуміти, кого як можна і не варто називати — дуже важливо. Особливо якщо повертатися до українського бекграунду і реалій, де ми не робимо пріоритетними питання західного світу. Для українців щось може навіть не здаватись виявом расизму, коли в США про це говоритимуть геть на іншій площині.

І тут не важливо, яку точку відстоюєте ви, бо уявлення повинне бути про обидві сторони. Великою мірою для того, щоб фільтрувати інформацію і не піддаватись популізму. А він існує з обох сторін. Навчитися цьому можна тільки, якщо працювати з інформацією з різних джерел і враховувати їхнє походження.

Якщо працюєте з американським ринком, спробуйте:

1. спочатку розібратися з ліберальними виданнями: The New York Times, CNN, Vice; якщо захочете фану, подивіться The Daily Show з Тревором Ноа чи The Late Show зі Стівеном Колбертом;
   
   
2. далі зануритись у консервативні медіа: New York Post, The Wall Street Journal, The Rubin Report; також можна послухати подкаст The Ben Shapiro Show.

Простежте, наскільки полярні ідеї транслюють перші та другі видання і як саме вони сприймають однакові теми. Врахуйте, що працювати вам доведеться з обома, тож у певних випадках варто обирати для публікації конкретне медіа. Зрештою, у виданні AllSides можна дивитися новини з видань різного політичного ухилу — правих, лівих і центровиків.

Останнє, що б я порадила в цьому контексті, — дивитися політичні дебати. Серед випусків канадського проєкту The Munk Debates є дебати на тему політкоректності. Тоді у студії зібралися:

• американська журналістка Мішель Голдберг;
• американський професор соціології, колумніст та редактор Майкл Ерік Дайсон;
• канадський психолог Джордан Пітерсон;
• британський актор, письменник і драматург Стівен Фрай.

Американські гості відстоювали думку за політкоректність, інші — проти. Мені було цікаво послухати, як усі вони ставляться до теми, хто які аргументи наводить і хто кого зміг переконати.

У роботі з комунікаціями я особисто часто звертаюся до цих сфер. Такі знання дозволяють краще зрозуміти бекграунд тем, з якими працюєш, та людей, з якими спілкуєшся. Тут я б радила обирати те, що ближче до душі: нехай це буде історія британської музики чи історія мистецтва.

Серед українських зараз розвиваються такі проєкти:

• Projector.Humanitarium з курсами соціогуманітарної тематики;
  
• «Культурний проект» від однойменної ГО;
  
• YouTube-канал «імені Т.Г. Шевченка»;
  
• ще один канал «Твоя Підпільна Гуманітарка».
  

Із закордонного я б порадила:

• Lex Fridman Podcast — розмови викладача Массачусетського технологічного інституту з різними гостями на наукові теми;
  
• Hardcore History — подкаст американського політичного коментатора Дена Карліна;
  
• Masterclass — платформа онлайн-лекцій і курсів від експертів найрізноманітніших сфер; підписка того варта;
  
• документальні серіали Explained від Vox Media та Abstract від Netflix.
  

Раджу послухати виступи та дебати за участі Крістофера Гітченса — на мою думку, найбільш харизматичного спікера та впливового інтелектуала кінця XX-початку XXI століття. У його виступах та статтях для мене найцікавіше глобальне мислення замість зациклення на проблемах західного світу. І в цьому допомогли глибокі знання політичних, культурних та соціальних особливостей різних країн. Можна простежити записи спічів Гітченса і зміну суспільної думки протягом десятиліть. Один із найстаріших записів у відкритому доступі — за 85 рік, де він говорить про Південну Африку ще за часів апартеїду. Його матеріали можна почитати в архівах The Nation.

Крім того, рекомендую послухати також Стівена Фрая, Річарда Доукінза та Сема Гарріса — їхні думки щодо різних тем від релігії чи еволюції і до соціальних проблематик.

Знову ж таки, не змушуйте себе слухати нудне. Наприклад, я не цікавлюся космосом і не можу постійно стежити за Ілоном Маском. Хоч і розумію важливість теми. Тому своє варто шукати і пробувати. Через історію, філософію, науки.

Якщо ви генеруєте креативні ідеї для роботи або й загалом працюєте у сфері розваг чи лайфстайлу, такі знання — просто обов'язкові. Чому? Щоб розуміти, які тренди з'являються та як на них реагує суспільство. Що думають і говорять про них журналісти чи інші медіаперсони.

Тут не йдеться виключно про музику, адже і Netflix зараз є справжнім поп-культурним явищем. До прикладу, стежте, які фільми виходять на платформі та над чим працює команда. Не забувайте про їхніх популярних конкурентів — HBO та Amazon Prime. Спробуйте зрозуміти, чим вони та їхні продукти притягують аудиторію.

Якщо працюєте з технологіями, можна стежити на The Hustle, а якщо з музикою — на Billboard. Вивчаєте штучний інтелект — раджу поспостерігати, як великі компанії використовують його і діляться новинами. Якщо теми персонально не цікаві — тренди в Buzzfeed чи Twitter допоможуть. Для інтернет-новинок, ігор, ідей корисно буде підписатися на PewDiePie чи MrBeast. Зрештою, не обов'язково власноруч вести профіль у TikTok, але обов'язково розуміти, як він працює.

Читати книги чи ні — особистий вибір. Я сама надаю перевагу художнім творам. Але стежити, що відбувається в журналістиці, розуміти історію медіа і розвиток літератури загалом — усе одно потрібно.

Також з архівних матеріалів можу порадити історію про Хіросіму 1946 (!) року, історію про суд над Ейхманом 1963-го та інтерв'ю з юним Бобом Діланом 1964-го. Серед архівів та більш сучасних матеріалів можете знайти історії видатного Артура Міллера, Малкольма Глодуелла та навіть Харукі Муракамі — торік він опублікував своє оповідання With The Beatles, а потім дав інтерв'ю про пам'ять та як вона тригерить письмо.

Я також раджу почитати у цьому ж виданні інші архівні матеріали та стежити за розділами A Reporter at Large, Letter from, Profile, Fiction. Зверніть увагу на документальні фільми, як до прикладу робота журналістки Крістіан Аманпур Sex & Love Around the World, яка є на Netflix.

Також раджу стежити за Пулітцерівськими номінантами та переможцями. Усі матеріали останніх можна знайти на сайті Пулітцера у відкритому доступі. Наприклад, серед торішніх переможців — редакція The New York Times за матеріал про Україну Russia Ordered a Killing That Made No Sense. Then the Assassin Started Talking.

Зрештою, знання англійської допомагає споживати контент за межами України. У певний момент може виникнути ілюзія, що тепер ти знаєш все. Але раджу не обмежуватися лише американським контентом, оскільки він все ж однобокий, хоч і корисний у роботі на їхній ринок. Спробуйте читати книги авторів з різних країн, дивитися документалки чи слухати подкасти про проблеми за межами однієї чи декількох країн — навіть у перекладі чи із субтитрами.