#людипоруч
Яр Бірзул: «Хочу пофіксити систему освіти»
В альтернативному світі Яр міг би жити в Таїланді, писати фантастичні саги та проєктувати усунення екокатастроф.
Але в нашому світі він — суворий викладач курсу UX. Architecture, підкорювач хаосу та завзятий геймер.
Але в нашому світі він — суворий викладач курсу UX. Architecture, підкорювач хаосу та завзятий геймер.
Деколи наш світ дратує, лякає та непокоїть
У дев'ятнадцять я рік не міг ходити — через грижі був пошкоджений нерв в хребті. В такий момент ти готовий прощатися з життям. Сильно підтримували батьки та дружина, з якою на той момент ми зустрічалися 4 місяці. Я старався відволіктися — малював, продовжував працювати. Але було складно навіть рухати руками. Це навчило мене глибокому аналізу та не бігти поперед батька в пекло, не форсувати занадто. Не старатися отримати те, що на цьому етапі в житті не варто мати.
Після однієї емоційної кризи, ми з дружиною вирішили змінити декорації й пів року прожили на березі океану в Таїланді. Хотілося б повторити, якби не… перехворіли на лихоманку Денге, яка поширена в цій країні. Вакцини немає, а переносять її спеціальні комарі, що літають вдень. 7-10 днів з температурою 41-42 градуси, марення, аналізи. В цей момент не можеш їсти, інколи навіть пити. Ми перехворіли по черзі, але в мене сталися ускладнення, тому не можна допустити повторної хвороби. Хоча сам по собі досвід життя на Самуї був розкішний.
Деколи наш світ дратує, лякає та непокоїть. Мене сильно лякає зміна клімату, але не знаю, що можу з цим зробити. Утилізую відходи, і що? Як це вплине на пожежі в Сибіру? Як можу зараз вплинути на ядерні викиди з Росії? Маленькі зміни важливі, але їх недостатньо. Потрібні також великі — радикальне зменшення викидів вуглецю, перехід на відновлювальну енергію. Це робиться, але довго, боюся, що часу забракне.
Мені не подобається, як влаштоване людське суспільство загалом, не лише в Україні — погано працюють соціальні ліфти. Майже ніде у світі нема повноцінної меритократії — коли на практиці ростуть та отримують керівні посади тільки найкращі. Хотів би, щоб це змінилося, в мене великі сподівання на технології, що цьому допоможуть.
У дев'ятнадцять я рік не міг ходити — через грижі був пошкоджений нерв в хребті. В такий момент ти готовий прощатися з життям. Сильно підтримували батьки та дружина, з якою на той момент ми зустрічалися 4 місяці. Я старався відволіктися — малював, продовжував працювати. Але було складно навіть рухати руками. Це навчило мене глибокому аналізу та не бігти поперед батька в пекло, не форсувати занадто. Не старатися отримати те, що на цьому етапі в житті не варто мати.
Після однієї емоційної кризи, ми з дружиною вирішили змінити декорації й пів року прожили на березі океану в Таїланді. Хотілося б повторити, якби не… перехворіли на лихоманку Денге, яка поширена в цій країні. Вакцини немає, а переносять її спеціальні комарі, що літають вдень. 7-10 днів з температурою 41-42 градуси, марення, аналізи. В цей момент не можеш їсти, інколи навіть пити. Ми перехворіли по черзі, але в мене сталися ускладнення, тому не можна допустити повторної хвороби. Хоча сам по собі досвід життя на Самуї був розкішний.
Деколи наш світ дратує, лякає та непокоїть. Мене сильно лякає зміна клімату, але не знаю, що можу з цим зробити. Утилізую відходи, і що? Як це вплине на пожежі в Сибіру? Як можу зараз вплинути на ядерні викиди з Росії? Маленькі зміни важливі, але їх недостатньо. Потрібні також великі — радикальне зменшення викидів вуглецю, перехід на відновлювальну енергію. Це робиться, але довго, боюся, що часу забракне.
Мені не подобається, як влаштоване людське суспільство загалом, не лише в Україні — погано працюють соціальні ліфти. Майже ніде у світі нема повноцінної меритократії — коли на практиці ростуть та отримують керівні посади тільки найкращі. Хотів би, щоб це змінилося, в мене великі сподівання на технології, що цьому допоможуть.
Робота — це 60% моєї самоідентифікації…
...І вважаю, що це не дуже здорово.
Міркую про роботу майже full-time. Складно віднайти баланс. Це прямий наслідок роботи менеджером, тому що ти працюєш над розв'язанням проблем, і де-факто твоя задача — постійно приймати якомога більше правильних рішень в умовах невизначеності.
Людині варто себе ідентифікувати по тій цінності, яку вона приносить у Всесвіт. Бути менеджером — це не цінність. Розв'язувати проблеми, розплутувати клубок суперечностей, боротися з хаосом — ось цінність.
Вирішити, хто я є зараз — непросто. Досить довго був дизайнером, потім бізнесменом-дизайнером, тепер менеджер. У моєму уявленні робота менеджера і дизайнера створює ту ж саму цінність (розв'язання проблем, задоволення потреб), але трохи різними шляхами.
Колись займався створенням власних цифрових продуктів. Не дотиснув, бо робив їх за власні кошти, й коли на балансі лишилося 20% від запасів — не вистачило впевненості, що цим варто продовжувати займатися. Зараз про це шкодую. Це був Startask — продукт на кшталт Trello, інструмент для організації роботи маленьких команд. Але тоді Trello не існувало, тому за певних обставин ця історія могла би стати історією Trello.
Вважаю, що істина — це лише те, що експериментально підтвердили та відтворили інші люди при збереженні вхідних умов. Науковий підхід.
Ти робиш помилки, за які потім соромно — і вони відгукуються дуже несподівано ще довгий час після. Ти робиш класні речі, і навіть якщо припиняєш, вони все ще приносять користь ще довгий час. Вірю, що репутація має вагу. Це хвилі, які ми створюємо власними вчинками, вони розходяться й відбиваючись від інших вертаються до нас.
Постійно відчував і зараз відчуваю синдром самозванця. Це певний рівень невпевненості в собі та у своїх рішеннях. Чому? Це стається після того, як усвідомлюєш ефект Даннінга-Крюґера. В цей момент розумієш, що вже ніколи не будеш на тому піку, на якому був, поки не знав про ефект Даннінга-Крюґера (сміється). Переконати в протилежному мене можуть лише результати роботи. Але специфіка така, що їх можна отримати лише за рік-два й весь цей час проходить у відчутті невпевненості.
...І вважаю, що це не дуже здорово.
Міркую про роботу майже full-time. Складно віднайти баланс. Це прямий наслідок роботи менеджером, тому що ти працюєш над розв'язанням проблем, і де-факто твоя задача — постійно приймати якомога більше правильних рішень в умовах невизначеності.
Людині варто себе ідентифікувати по тій цінності, яку вона приносить у Всесвіт. Бути менеджером — це не цінність. Розв'язувати проблеми, розплутувати клубок суперечностей, боротися з хаосом — ось цінність.
Вирішити, хто я є зараз — непросто. Досить довго був дизайнером, потім бізнесменом-дизайнером, тепер менеджер. У моєму уявленні робота менеджера і дизайнера створює ту ж саму цінність (розв'язання проблем, задоволення потреб), але трохи різними шляхами.
Колись займався створенням власних цифрових продуктів. Не дотиснув, бо робив їх за власні кошти, й коли на балансі лишилося 20% від запасів — не вистачило впевненості, що цим варто продовжувати займатися. Зараз про це шкодую. Це був Startask — продукт на кшталт Trello, інструмент для організації роботи маленьких команд. Але тоді Trello не існувало, тому за певних обставин ця історія могла би стати історією Trello.
Вважаю, що істина — це лише те, що експериментально підтвердили та відтворили інші люди при збереженні вхідних умов. Науковий підхід.
Ти робиш помилки, за які потім соромно — і вони відгукуються дуже несподівано ще довгий час після. Ти робиш класні речі, і навіть якщо припиняєш, вони все ще приносять користь ще довгий час. Вірю, що репутація має вагу. Це хвилі, які ми створюємо власними вчинками, вони розходяться й відбиваючись від інших вертаються до нас.
Постійно відчував і зараз відчуваю синдром самозванця. Це певний рівень невпевненості в собі та у своїх рішеннях. Чому? Це стається після того, як усвідомлюєш ефект Даннінга-Крюґера. В цей момент розумієш, що вже ніколи не будеш на тому піку, на якому був, поки не знав про ефект Даннінга-Крюґера (сміється). Переконати в протилежному мене можуть лише результати роботи. Але специфіка така, що їх можна отримати лише за рік-два й весь цей час проходить у відчутті невпевненості.
Зустрівся з шістдесятьма продуктовими компаніями
Коли ти робиш пост у Facebook про пошук нової роботи — будь готовий відповісти кожному. Це неймовірний стрес. Треба прийняти дуже виважене рішення щоб приєднатися до правильних людей в правильному місці.
Суть була в тому, щоб зустрітися з кожним можливим роботодавцем. Завдяки допомозі друзів та знайомих, які розповсюдили пост, через різні канали зв'язку отримав більше сотні пропозицій зустрітися познайомитися. Одразу відсіював усіх аутсорсерів та аутстаферів. Залишилося шістдесят продуктових компаній, й протягом двох тижнів зустрівся з представниками кожної, й в декілька етапів відібрав декілька дуже цікавих, від яких отримав пропозиції. Було цікаво бути цікавим.
Між попередньою роботою та новою зробив перерву — хотілося відпочити, прочистити мозок. Знову мати можливість дивитися за обрій, міркувати стратегічно та грати в довгу. Хоча все одно займався своїм курсом. Два останні місяці навчання другого набору UX. Architecture пройшли під егідою «Яр інвестує ВСЮ свою увагу в студентів». Думаю, це було лячно.
Двічі кидав університет
Маю суперамбіційну мрію світового масштабу — хочу пофіксити систему освіти. Люди проходять через роки середньої, навчальної, вищої освіти, вони приходять в реальне життя на реальну роботу і нічого не вміють. Їх потрібно вчити з нуля в бойових умовах. Це проблема системи освіти в усьому світі. Вона муляє мене з того моменту, як сам двічі кидав університет через їхню недолугість та непристосованість до реалій.
Через декілька запитів погодився на запрошення Саші Трегуба створити новий курс UX. Architecture в Прожекторі. Найбільше сподобалося відчуття того, що люди прогресують — як міняється їх майндсет.
Коли ти робиш пост у Facebook про пошук нової роботи — будь готовий відповісти кожному. Це неймовірний стрес. Треба прийняти дуже виважене рішення щоб приєднатися до правильних людей в правильному місці.
Суть була в тому, щоб зустрітися з кожним можливим роботодавцем. Завдяки допомозі друзів та знайомих, які розповсюдили пост, через різні канали зв'язку отримав більше сотні пропозицій зустрітися познайомитися. Одразу відсіював усіх аутсорсерів та аутстаферів. Залишилося шістдесят продуктових компаній, й протягом двох тижнів зустрівся з представниками кожної, й в декілька етапів відібрав декілька дуже цікавих, від яких отримав пропозиції. Було цікаво бути цікавим.
Між попередньою роботою та новою зробив перерву — хотілося відпочити, прочистити мозок. Знову мати можливість дивитися за обрій, міркувати стратегічно та грати в довгу. Хоча все одно займався своїм курсом. Два останні місяці навчання другого набору UX. Architecture пройшли під егідою «Яр інвестує ВСЮ свою увагу в студентів». Думаю, це було лячно.
Двічі кидав університет
Маю суперамбіційну мрію світового масштабу — хочу пофіксити систему освіти. Люди проходять через роки середньої, навчальної, вищої освіти, вони приходять в реальне життя на реальну роботу і нічого не вміють. Їх потрібно вчити з нуля в бойових умовах. Це проблема системи освіти в усьому світі. Вона муляє мене з того моменту, як сам двічі кидав університет через їхню недолугість та непристосованість до реалій.
Через декілька запитів погодився на запрошення Саші Трегуба створити новий курс UX. Architecture в Прожекторі. Найбільше сподобалося відчуття того, що люди прогресують — як міняється їх майндсет.
— Тебе ніби вважають найсуворішим викладачем в Проджекторі…
— Хто тобі таке сказав? Зізнавайся!
Курс хардкорний. Не тому, що люблю мучити людей, а тому, що прагну, щоб вони закалилися протягом цих трьох місяців. Й були готовими до створення великих систем, що дуже непросто. Дисципліна більше схожа на армійську, ніж на творчу. Ти або на курсі, або ні. Якщо ні — це не страшно, не ображаюся. Але мені б хотілося інвестувати свої зусилля в тих, кому це справді потрібно. В тих, хто так само інвестує зусилля, щоб викластися на повну й отримати максимум. Це спільна інвестиція.
На курсі страхую студентів. Підказую, направляю. В реальному бойовому житті вони б стикнулися з такою кількістю продуктових питань, на які не існує простих відповідей... Їм би довелося давати раду з купою нюансів, з якими не завжди знаєш, що робити.
— Хто тобі таке сказав? Зізнавайся!
Курс хардкорний. Не тому, що люблю мучити людей, а тому, що прагну, щоб вони закалилися протягом цих трьох місяців. Й були готовими до створення великих систем, що дуже непросто. Дисципліна більше схожа на армійську, ніж на творчу. Ти або на курсі, або ні. Якщо ні — це не страшно, не ображаюся. Але мені б хотілося інвестувати свої зусилля в тих, кому це справді потрібно. В тих, хто так само інвестує зусилля, щоб викластися на повну й отримати максимум. Це спільна інвестиція.
На курсі страхую студентів. Підказую, направляю. В реальному бойовому житті вони б стикнулися з такою кількістю продуктових питань, на які не існує простих відповідей... Їм би довелося давати раду з купою нюансів, з якими не завжди знаєш, що робити.
«Це твоє життя і ти приймаєш в ньому рішення. Роби так, як вважаєш за потрібне» — це провідна позиція моєї мами, яка не раз рятувала мене. Суперефективна тактика. Хочу так само виховувати своїх дітей. Можливість вчитися на власних помилках — найкращий спосіб вчитися.
Я — control freak. Вірогідно, це пішло з дитинства — для мене важливий не лише загальний порядок, але й правильна організація простору. Щоб схожі речі були поруч. Ну, шкарпетки точно мають бути в одному місці.
Люблю історії, які не могли трапитися в реальному житті. Люблю братів Стругацьких, Террі Пратчетта, Лоїс Буджолд, Анджея Сапковського. Всі фантастичні книжки — спосіб втекти від неідеальної реальності.
Я — control freak. Вірогідно, це пішло з дитинства — для мене важливий не лише загальний порядок, але й правильна організація простору. Щоб схожі речі були поруч. Ну, шкарпетки точно мають бути в одному місці.
Люблю історії, які не могли трапитися в реальному житті. Люблю братів Стругацьких, Террі Пратчетта, Лоїс Буджолд, Анджея Сапковського. Всі фантастичні книжки — спосіб втекти від неідеальної реальності.
Бліц від Яра
● У ранньому дитинстві хотів стати водієм тролейбуса.
● Хотів би, щоб в мене на могилі написали: «Створив нову систему освіти».
● Найдивніше, що дарували на день народження — алкорулетка.
● Найбільша безглузда трата коштів в житті — це два стартапи на початку кар'єри.
● Найстрашніше, що може трапитися — планетарна катастрофа. Щось таке, що не можу ніяк контролювати.
● Якби не дизайн, то сфера освіти або програмування.
● Було б цікаво пообідати з Обамою. І спитав би про його теперішні життєві пріоритети після досягнення максимуму в менеджерській кар'єрі.
● Першим захочу все спробувати. Першим піду в нову соціальну мережу.
● Якби міг ще десь пожити довгий час, то це були б Нідерланди або Чехія.
● Моя стрічка в Facebook абсолютно порожня — від усіх відписався й спеціально заходжу на сторінки декількох людей, щоб дізнатися їхню думку.
● На старості я б писав фантастику, схожу на Азімова. Про соціальні проблеми, викликані технологічним прогресом та меритократією.
● У ранньому дитинстві хотів стати водієм тролейбуса.
● Хотів би, щоб в мене на могилі написали: «Створив нову систему освіти».
● Найдивніше, що дарували на день народження — алкорулетка.
● Найбільша безглузда трата коштів в житті — це два стартапи на початку кар'єри.
● Найстрашніше, що може трапитися — планетарна катастрофа. Щось таке, що не можу ніяк контролювати.
● Якби не дизайн, то сфера освіти або програмування.
● Було б цікаво пообідати з Обамою. І спитав би про його теперішні життєві пріоритети після досягнення максимуму в менеджерській кар'єрі.
● Першим захочу все спробувати. Першим піду в нову соціальну мережу.
● Якби міг ще десь пожити довгий час, то це були б Нідерланди або Чехія.
● Моя стрічка в Facebook абсолютно порожня — від усіх відписався й спеціально заходжу на сторінки декількох людей, щоб дізнатися їхню думку.
● На старості я б писав фантастику, схожу на Азімова. Про соціальні проблеми, викликані технологічним прогресом та меритократією.
Авторка: Юлія Клебан
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: UNIT City
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: UNIT City
#людипоруч
Сподобалась стаття?
