#людипоруч
Анна Степанова: «Якщо ти не можеш цього досягти, отже ти недостатньо хочеш»
Уже три роки Аня Степанова жонглює всіма курсами в Проджі. Вона знає всіх кураторів, усіх випускників і навіть сценарії гостьових воркшопів.
А що знаємо про Аню ми?

У балетному залі забуваю про все

У школі я танцювала класику, займалася біля станка, виступала публічно. Коли ти виходиш на сцену або заходиш в зал, то в тебе зникає будь-який біль. Одного разу в номері мало було дві солістки. Та одна не прийшла, а в мене був вивих та еластичний бинт на нозі. То я спершу станцювала свою партію, потім перевдяглася і в тому ж номері вийшла за партнерку. Я танцювала і з травмами, і з температурою. Зазвичай я була на такому адреналіні, що це ставало неважливим.

Іноді хочеться повернутися до публічних виступів. Але стає страшно, що потім я подивлюся на себе зі сторони й мені не сподобається.

Рік тому я повернулася до занять балетом, до тридцяти планую стати на пуанти. Це і здоров'я, і витримка, і релакс під Шопена чи Вівальді.

В старшій школі я хотіла бути хореографкою. Але з батьками ми зійшлися на «нормальній» спеціальності. Можливо, я б зараз їздила з гастролями десь в Китаї, як більшість випускників хореографічного. Не думаю, що це саме те, чим я насправді хотіла б займатися. Танці залишилися для задоволення.

Я — problem solver

Проблеми потрібно вирішувати all day long на роботі. Не хотілося б працювати без проблем, я постійно потребую цього процесу вирішення.

У мене з собою в першу чергу професійні асоціації. Я — проєктний менеджер. І в роботі, і в особистому житті. Якщо потрібно організувати подорож, щось прописати, запланувати й проконтролювати — я тут.

Не люблю не знати, чого чекати далі. Мені потрібно мати хоча б приблизний план. Я — problem solver. Я тримаю холодний розум в ситуаціях, коли інші можуть почати панікувати, допомагаю знайти правильні рішення. Не буває ситуацій, в яких немає рішень.

Мій ідеальний день на роботі — це той, якого я не помічаю. Коли я настільки заглиблена в робочий процес, захоплена тим, що я роблю, що не помічаю плину часу.

Синдром самозванця постійно присутній в роботі. Я не можу себе оцінити об'єктивно. І ніколи не вважала, що я можу щось таке, чого не можуть інші.

З часом я починаю розуміти свої сильні сторони. Але цьому не можна навчитися. Кожне осяяння у твоєму житті має прийти в потрібний час.

Де б не була, я завжди відповідаю на робочі повідомлення. Мені не складно, в мене немає ось цього «Я у відпустці, ой все, не пишіть мені». Якось ми поїхали в Прагу на Новий рік, і щось пішло не по плану. Зникла мережа повністю. За тих чотири дні я стресувала і бігала від одного вай-фаю до іншого. Для мене дивно взагалі не відповідати людям. Вони ж чекають, а ти просто взяла і зникла.

Я не вірю в баланс між роботою й особистим життям. Ти просто розставляєш для себе пріоритети. Все одно щось буде переважувати, і ти або з цим миришся, або ні.
Дізналася про Проджектор і зрозуміла, що маю тут бути

Іноді я так захоплююся своєю роботою, що починаю «продавати» наші курси на вечірках з друзями, на днях народженнях. Одного разу навіть таксист мені сказав: «Залиште свій телефончик, я потім у вас про курси порозпитую».

На минулій роботі в мене було три курси, а в Проджі на момент працевлаштування — тридцять. Зараз ми маємо п'ятдесят курсів. В мене понад 60 каналів у Slack і понад 60 чатів з кураторами.

У школі моя мета — працювати зі студентами та кураторами й впевнитися, що всім комфортно в нашому просторі, комфортно з нами спілкуватися. І тут трапляється основна проблема будь-якої менеджерської роботи — ти не бачиш миттєвого результату своєї роботи. Хіба що спостерігаєш результати студентів і розумієш, що хоча й не маєш прямого стосунку до цього, ти все одно причетна до цих змін. Це вищий рівень задоволення від роботи.

Щодня вирішую найрізноманітніші запити. Від «Я захворів, не зможу, нам терміново потрібна заміна» до «Нам потрібно двадцять брашпенів на сьогодні».

Відпочинок — це тиша і мовчання

Я досить закрита людина, яка змушена прикидатися екстравертом на роботі. В мене можуть бути вихідні, під час яких я взагалі ні з ким не спілкуюся. Це саме те перезавантаження, якого я потребую, щоб надалі ефективно працювати. Бувають дні, коли я починаю шукати місце в Проджекторі, де мене ніхто не знайде. Хтось може подумати, що це зверхньо чи по-злому, але я просто потребую спокою.

Для того, щоб я змогла потім повернутися і жартувати з вами, то зараз я повинна піти.

З дитинства мені говорили, що я всього маю досягати сама

Мама, звісно, допомагала мені з домашніми завданнями в школі. А ще вона була quality control. Я робила завдання в чернетці — вона перевіряла. Я переписувала в чистовик — вона знову перевіряла. Якщо я робила помилку через неуважність, мама виривала листок і я переписувала все наново. Якось я постійно робила помилки й мама виривала листки, доки зошит не закінчився. Тоді ми просто завели новий зошит — і все починалося спочатку.

Всього можна досягти власними зусиллями. Якщо ти не можеш цього досягти, отже ти недостатньо хочеш. Ми завжди здатні впливати на події у своєму житті.
Напитися і набити татуювання — точно не про мене

Ніхто не хоче бути менеджером в дитинстві. Я хотіла бути письменницею: писала вірші, в університетські роки писала прозові оповідання. Але в якийсь момент перестала. Зрозуміла, що я не генератор ідей, а їхній виконувач.

В шкільні роки було легше радіти простим речам. Пам'ятаю, в одинадцятому класі нам довелося прийти в школу в суботу на факультативне заняття з історії. Це був мій день народження. Я зайшла на подвір'я і побачила своїх друзів з барабанами, гітарою — вони вирішили заспівати мені пісню.Певно, це було найпам'ятніше привітання з днем народження.

Думки від Ані

У жінок дійсно мають бути однакові права з чоловіками. Жінки повинні самі себе поважати, не принижувати й реагувати на насильство, а не мовчати. Це не лише чоловіки повинні змінити своє ставлення до жінок, але й самі жінки повинні змінити своє мислення і поглянути на себе інакше.

Робота повинна бути схожа на симбіоз. Ти віддаєш свої вміння і натомість отримуєш простір для їх реалізації.

Будь-які якості можна прокачати. Потрібно просто знайти ті, що найбільше «твої».

Будь-які помилки варто конвертувати у власний досвід.

Якщо я не бачу користі в якихось діях — я не буду цього робити.

Найстрашніше — не розуміти, чого ти хочеш. Ти перестаєш в такому випадку хоч кудись рухатися.

Зміни — це завжди на краще. Це досвід. Зміни можна перетворити на краще, навіть якщо спочатку здається, що все пропало.

Авторка: Юлія Клебан
Фото:
Наталія Азаркіна
Локація: вул. І. Франка

#людипоруч
Сподобалась стаття?